П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дмитруха, як диригент, змахнув руками, і весь клас хором вигукнув:

— Здра-стуй, Фі-гу-ра!

А потім, повторюючи за Дмитрухою, всі прокричали ще тричі:

— Фіг-ура! Фіг-ура! Фіг-ура! — на зразок «Фізкульт-ура!»

І всім одразу стало весело. І Фігурі теж. Він щиро сміявся разом з усіма. Видно, що він любив жарти і веселих людей. І Дмитруха, мабуть, йому сподобався. Він навіть хотів щось таке сказати, але в цей час зайшла вчителька, і почався урок.

А на перерві Ігор Дмитруха підійшов до Фігури, що стояв у коридорі під стінкою, і сказав:

— Ні! Все-таки правил для учнів ти не знаєш! От що глаголить пункт сьомий? Пункт сьомий глаголить: «Розумно проводь вільний час: читай книжки, бери участь у роботі гуртків, займайся фізкультурою»… А ти чим займаєшся? Стоїш, як стовп. Непорядок. Ну, виконуй правила!.. Давай займемося фізкультурою. Побачимо, на що ти здатний. Одійди, будь ласка, од стіни!

І коли Фігура слухняно одійшов, Ігор Дмитруха вигукнув: «Гоп!» — і враз скочив йому на спину. Від несподіванки Фігура поточився і мало не заорав носом.

— По конях! — закричав Дмитруха.

Спасокукоцький скочив на Кукуєвицького, Валера Галушкинський на Шурика Бабенка, Льоня Монькін на Вітасика Дяченка. І хвацька кавалерія затупотіла по коридору. Аж поки владний голос завучші Віри Яківни: «Зараз же припиніть!» — не обірвав їхнього галопу.

— А ти молодець, Фігуро! Здорово гарцюєш! — сказав Ігор Дмитруха, коли вони вже пішки поверталися до класу. — Оголошую тобі подяку й нагороджую орденом Буцефала!

Він вийняв із кишені і власноручно приколов до Фігуриних грудей значок із зображенням кінської голови.

— Спас-с-сибі! — закліпав очима й почервонів Фігура.

А Спасокукоцький та Кукуєвицький подивилися на нього з неприхованою заздрістю і досадою — вони відчули, що втрачають прихильність командира. І правильно відчули. Такої вже вдачі був Ігор Дмитруха — він, не задумуючись, умить міняв свої симпатії й уподобання. І хоча Спасокукоцький та Кукуєвицький лишилися поки що ад’ютантами, але першим, найближчим «ад’ютантом його превосходительства» Дмитрухи став з цього дня Фігура.

— Фігуро! За мною! Вперед! — вигукував Дмитруха і мчав по коридору.

І за ним, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, незграбно біг на напівзігнутих ногах Фігура.

— Фігуро! На перший поверх! У спортзал! — вигукував Дмитруха і дріботів сходами.

І за ним, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, на напівзігнутих незграбно переступав через три сходинки Фігура.

— Фігуро! До компоту й пиріжків! Короткими перебіжками! — вигукував Дмитруха, і розштовхуючи всіх, летів у буфет.

І за ним, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, на напівзігнутих незграбно оббігав зустрічних Фігура…

— Тю! Просто як цуценя! — стиха пхекали один одному Спасокукоцький та Кукуєвицький, забувши, як зовсім недавно так бігали вони самі…

Розповідаючи комусь про Фігуру, Дмитруха називав уже його не просто «Фігура», а «мій Фігура»:

«Подивилися б ви на мого Фігуру…», «Мій Фігура ходить отак!.. Сміхота!..», «Викликає математичка мого Фігуру, а він підвестися з-за парти не може — я його за хлястика до спинки прив’язав. Ха-ха-ха!..»

Під настрій Дмитруха складав про нього жартівливі вірші:

Ну, а Фігура… Він так довго (цілий рік!) лежав у лікарні і так знудьгував за хлоп’ячим товариством, і таким веселим геройським хлопцем здавався йому Ігор Дмитруха, що Фігура не помічав ні його поблажливого тону, ні глузливих слів, ні образливих жартів…

А може, помічав, але пробачав…

А може, просто такої уже м’якої, добродушної вдачі він був…

І на всі Дмитрухинські «жарти» Фігура тільки широко усміхався, показуючи великі нерівні зуби.

Та от одного разу…

Одного разу Ігор Дмитруха приніс у школу пістолет.