«Дочекався»! Справді, дочекався!
Ой! Що ж тепер буде!
Еріка й Гудрун, звичайно ж, написали Наді Трав’янко, а та рознесе по всій школі… І… «У нас теж дівчата вредні…» Ну дадуть йому тепер ці дівчата! Задражнять, засміють — жити не захочеш!.. Хоч на край світу тікай!
Наступного дня Льодик до школи не пішов.
Зранку заохав, застогнав і сказав мамі, що дуже болить голова й горло. Мама, звичайно, стурбовано обмацала його лоба і, хоч температури не виявила, сказала, щоб сидів дома.
До півдня Льодик пролежав на тахті, перебираючи і переглядаючи марки. Для нових семи марок він одвів окрему сторінку клясера. Що б там не було — не викидати ж їх!
Лежав, переглядав марки і думав.
А ті Еріка й Гудрун, видно, єхидні дівчата. Ні слова йому не написали, тільки підписали фотографію і — все. Мовляв, дивись, дурню, і начувайся. Догадуйся сам, у яку калюжу ти сів із своїм листом! Марок йому, бач, закортіло! Барахольщик! Так на тобі марки, клей їх собі хоч на носа! Але за ті марки ти ще заплатиш! Сльозами вмиєшся!
І так Льодикові стало кепсько, так кепсько, що йому здалося, наче він і справді захворів. І голова начебто заболіла, і горло… І температура ніби підвищилась.
А вдома нема нікого. Тато й мама на роботі, прийдуть тільки увечері.
Льодик відчув себе таким самотнім і нещасним, і так йому стало себе шкода, що він… заплакав.
І в цей час у двері подзвонили. Льодик стрепенувся: «Невже мама?!» Коли Льодик хворів, мама іноді відпрошувалася на роботі й приходила зразу після обіду.
Льодик швиденько витер сльози і побіг відчиняти. Відчинив двері і… закляк.
На площадці з портфелями у руках стояли Таня Верба, Тося Рябошапка, Люба Присяжнюк і Надя Трав’янко.
— Ти що — захворів?
— Чого ти не був у школі?
— Ми принесли тобі уроки.
— І прийшли провідати, бо я одержала вчора листа від Еріки.
Льодик зіщулився, втягнув голову в плечі і позадкував.
— Ой дівчата, він таки хворий! — вигукнула Тося Рябошапка. — Дивіться, який блідий!
— І… і заплаканий! Дивіться! — скрикнула Люба Присяжнюк.
— Ой, що тобі болить? — забідкалася Таня Верба.
— Йому треба негайно лягти! — вигукнула Надя Трав’янко.
І не встиг Льодик отямитися, як дівчатка підхопили його під руки, потягли до тахти і силоміць поклали.
«Ну, зараз почнеться!» — з відчаєм і безнадією подумав Льодик і заплющив очі — він не хотів бачити їхніх торжествуючих облич.
На якусь мить дівчата завмерли. А тоді…
— Ой, — прошепотіла Тося Рябошапка. — Дивіться, як йому погано!
— Здається, знепритомнів! — прошепотіла Таня Верба.
— Бідолаха! — прошепотіла Люба Присяжнюк. — Бачите, який він тонкий і вразливий. А ми…
— А ми, — зітхнула Надя Трав’янко, — ми ж завжди вважали, що він противний… А він узяв і помирив Еріку й Гудрун.