Дорога: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ні, там нічого немає.

У тому далекому минулому десь поблизу цих місць він спостерігав за тим, як сокіл падає вздовж блакитного урвища високої гори, кілем вламується в самий центр журавлиного ключа й несе одного, довготелесого й понівеченого, вниз до річки, гублячи роздерте й розтріпане пір'я в непорушному осінньому повітрі.

Зернисте повітря. Він постійно відчуває його смак. Вони стояли під дощем, як тварини на фермі. А потім пішли далі під монотонною мрякою, тримаючи брезент над головами. Ноги промокли, взуття зіпсоване. Старе збіжжя на схилах — мертве і прибите до землі. На гребенях пагорбів під дощем чорніли сирі голі дерева.

А сни такі кольорові. Як ще може смерть тебе покликати? Прокидаєшся на світанку в холоді, і все миттєво перетворюється на попіл. Це як раптово виставити на денне світло старовинні фрески, що віками перебували в гробницях.

Негода і холод минули, і вони нарешті зійшли донизу в широку річкову долину, хоч досі бачили клаптикові угіддя, а в ялових видолинках усе змертвіло до кореня. Штовхали візок далі заасфальтованою дорогою. Високі будинки, обшиті вагонкою. Вальцьовані металеві покрівлі. Стодола в полі, на її даховому покоті — реклама з побляклими триметровими літерами. Відвідайте Рок-сіті.

Придорожній живопліт перетворився на ряди чорних і покручених колючих кущів. Жодних ознак життя. Він залишив хлопця з револьвером на дорозі, а сам піднявся старими вапняковими сходами на веранду фермерського будинку і, склавши долоні над очима дашком, зазирав у вікна. Увійшов усередину через кухню. Сміття на підлозі, старі газети. Порцеляна на вигнутих полицях, на гачках висять чашки. Він пройшов коридором і став у дверях вітальні. У кутку стояла старовинна фісгармонія. Телевізор. Меблі з дешевою оббивкою й шифоньєр ручної роботи з вишнини. Він піднявся на другий поверх і пройшовся спальнями. Усе вкрите попелом. У дитячій кімнаті на підвіконні лежала м'яка іграшка — собака, що визирав на сад. Обшукав стінні шафи. Оголив ліжка, забравши з них дві цілі вовняні ковдри, і спустився вниз. У коморі виявив три банки домашніх консервованих помідорів. Здув пил з кришок і уважно їх оглянув. Хтось до нього не ризикнув їх взяти, тож і він урешті-решт не став брати, вийшов з будинку з ковдрами на плечі, і вони знову рушили по дорозі.

На околицях міста натрапили на супермаркет. На засміченій стоянці — декілька старих машин. Вони залишили там візок і пройшлися захаращеними рядами. В овочевому відділі на дні ящиків знайшли кілька старезних квасолин і довгасті висушені абрикоси, які скидалися на зморшкуваті подоби самих себе. Хлопець ішов назирці. Вони штовхнули задні двері й опинились у провулку за магазином, де було лише кілька геть іржавих продуктових візків. Повернулися в супермаркет пошукати інші візки, але жодного не знайшли. Біля дверей валялися два автомати для продажу безалкогольних напоїв. Їхні дверцята виламали ломом. Біля них у попелі розкидано монети. Він присів і заліз рукою у механічні нутрощі випатраних пристроїв, у другому автоматі його пальці намацали холодний металевий циліндр. Повільно витягнув руку й роздивився знахідку. Банка кока-коли.

Що це, тату?

Ласощі. Для тебе.

А що це?

Ось. Сідай.

Він послабив лямки хлопцевого наплічника, зняв його і поставив поруч, а потім просунув великий палець під алюмінієве кільце й відкрив бляшанку. Тоді підніс кока-колу до носа, та слабко шипіла, і передав її хлопцю. Давай, сказав він.

Хлопець узяв бляшанку. Тут бульбашки, сказав він.

Вперед.

Він подивився на батька, а тоді перехилив банку й ковтнув. Потім посидів деякий час, обмірковуючи. Дійсно смачно, сказав він.

Так, вона така.

Ти теж спробуй, тату.

Я хочу, щоб ти випив.

Спробуй.

Батько взяв бляшанку, зробив ковток і віддав сину. Допивай, сказав він. Давай просто посидимо тут.

Це тому, що я ніколи більше такого не питиму, так?

Ніколи — це задовго.

Добре, сказав хлопець.

Коли наступного дня посутеніло, вони вже були в місті. На тлі далекої пітьми довгі бетонні завороти розв'язки міжштатної автостради скидалися на руїни неосяжного луна-парку. Револьвер він носив за поясом, а куртку не застібав. Усюди лежали муміфіковані тіла. Плоть розійшлася на кістках, напнуті, як дроти, зв'язки висохли, хоч висмикуй. Зморщені й перекривлені, ніби щойно знайдені болотяні люди, з обличчями кольору виварених простирадл і пожовклим частоколом зубів. Їхнє взуття давним-давно вкрали, тож вони лежали босоногі, як ченці, наче пілігрими з якогось ордену.

Ішли далі. Він постійно позирав у дзеркальце, щоб знати, що відбувається позаду. Але там лише вітер ганяв попіл вулицями. Вони перейшли річку по високому бетонному мосту. Під ним була пристань. Напівзатоплені прогулянкові катерки в сірій воді. Нижче за течією тьмяніли високі труби, всі в сажі.

Наступного дня кількома кілометрами південніше від міста, мало не заблукавши у мертвих колючих чагарях, вийшли на повороті дороги до старого каркасного будинку з димарями, гостроверхими трикутними фронтонами та муром. Чоловік зупинився. Потім поштовхав візок під'їзною алеєю.

Що це за місце, тату?

Це будинок, де я виріс.

Хлопець роздивлявся будівлю. Облуплену дерев'яну обшивку знизу вже майже всю розібрали на дрова, на яв вийшли кріплення й теплоізоляція. На бетонній терасі лежала згнила москітна сітка із заднього ганку.

Ми зайдемо?