Безлюдні острови 14-16: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Європо!... Накажи, негайно щоб замовк Наклепник,

Тому що безкорисливість перевершила Тебе;

Слова обложеного старця

Палають в небі!"

(Ципріан Каміль Норвід, "Енцикліка обложеного")

У всьому світі це називають "феноменом Войтили". Найпростіше було б пояснити це явище харизмою, але тут є щось більше, якась невизначена суперхаризма, яка порушає навіть тих, хто байдужий до релігії, і яка магнетизує натовпи. Люди з усіх соціальних класів та інтелектуальних рівнів чутливі до Його тону. "Іоанне Павле ІІ, тебе любить увесь світ!" - скандували португальські селяни устами людей усіх рас. Де б він не з'явився, незліченні натовпи впадають в екстаз. Якщо Бог хотів мати Всюдисущого Заступника на Землі, Він його дочекався.

ХХ століття не знає іншого випадку такої популярності живої людини, що охоплювала б всі континенти (точніше, історія не знає такого випадку, але порівнювати з іншими століттями важко через різницю, зумовлену охопленням мас-медіа). Ульріх Кьоґі: "Жоден імператор, жоден президент, жоден філософ чи художник не зміг би зворушити стільки людей як зовнішньо, так і внутрішньо" (Die Weltwoche, 14 червня 1984 р.). Той факт, що Він приваблює величезні натовпи, куди б Він не йшов чи показувався, фахівці описували як природний фактор, який повністю дезорганізовує комунікацію, і, в технічних термінах, отримав назву "ефект Войтили".

Ніхто не може сказати, як Він це робить, оскільки Він цього не робить. Цей професор філософії, письменник, поет, драматург і, перш за все, Верховний Пастир Церкви, який не вживає таких пишних титулів (він називає себе "єпископом Риму"), випромінює електрику, вимовляючи прості, невигадливі, ви може навіть сказати: банальні, і досягає ефекту на слухачів, про який не могли мріяти навіть найвправніші оратори (навіть коли говорить незручні істини), але це ніколи не псує настрій і не є настирливим моралізуванням. Проте джерелом незліченних людських надій є не лише Його Слова, а скоріше Він Сам – Його характер, Його відвага, Його братання з малими, Його розум, Його жвавість і Його життєрадісність, до якої – про що натовпи не знають - Він змушує себе після сумних ночей, проведених на самоті в читанні, писанні і роздумах, що перериваються проханнями до Бога. Його найближчі відчайдушно атакують ці виснажливі години, щоб загасити їх для додаткового сну, навіть якщо вони розуміють марність своїх зусиль. Він вже не виправиться. Завдяки цьому може зберегти здатність птаха до польоту:

Бо така мандрівка марна,

Хто соромиться бідності птаха,

Хто не розвине в собі здатність до польоту

Через смуток, каяття і самотність.

(Корнель Уйейский, "Іоанн Хреститель")

Наче птах, він перелітає з країни в країну, з континенту на континент і перебуває в постійному русі – як жоден з інших пап. Звертаючись до народів, він олюднює, знеособлює папство і з ефектом, який ніхто не міг скопіювати, підтримує престиж Божої Церкви, яка для багатьох перестала бути такою після Освенцима та Хіросіми. У ньому є щось від позачасових лідерів, таких як Мойсей, Жанна д’Арк чи Ганді, які вважали свої функції не простим керуванням громадським ковчегом, але розширювали моральні горизонти пасажирів.

Ще одна мета цього забігу — мир між народами, тому що з миром справа стоїть так, що ти маєш бігти, якщо хочеш залишитися там, де ти є. Звичайно, Він ніколи не зможе принести загальний мир на Землю, але, можливо, Бог, принаймні, дозволить Йому вибороти більше свободи та гідності для людини. До того ж, як зазначив Франсуа Біо в католицькій "Témoignage Chrétien", свобода є важливішою за мир. Іноді війна приносить цю свободу. Але Він не викличе ніякої матеріальної війни навіть із найблагороднішою метою, Він не підніме жодного збройного хрестового походу проти влади Зла, і навіть не тому, що Святе Письмо Йому забороняє, бо це не так – Христос сказав: "Не мисліть, що Я прийшов, щоб чинити мир на землі. Я прийшов на землю не мир чинити, а меч" (Матв., 10, 34), "Я прийшов розпалити пожежу на землі; Я б хотів, щоб вже горіло" (Лука, 12:49). І не тому, що "по-перше, немає гармат", або, за словами молодшого "вдалого вислову", "немає ні одної дивізії"[4].

Фактично тому, що він відмовився від традиційних, схоластичних відмінностей між "справедливою" і "несправедливою" війною, вважаючи кожну війну аморальною, окрім оборонної. Тож він зробився визнавцем давньої сентенції філософа Лао-Цзи: "Найбільший завойовник це той, хто може перемогти без битви". Ту ж істину проголошував і Норвід:

"Великою є людина, якій достатньо

Похилити чоло,

Щоб без копії і щита в руці

Перемогти загалом".

(Ципріан Каміль Норвід, з вірша "Велич")

Він, безсумнівно, завойовник великого формату, але не досягне жодної зі своїх цілей, навіть якщо досягає значної їх частини щодня. Йому заважатиме так званий Парадокс Зенона. Чи пам'ятаєте ви античного філософа Зенона з Елеї? Він був греком, який показав, що якщо мандрівник щодня проходить лише половину шляху до місця призначення, він ніколи туди не досягне. Але Він знає, що Він повинен бігти, тому що в цих найважливіших справах: хто не біжить, той стоїть на місці.

Ось чому – через надлюдську самотність, незважаючи на натовпи, через гонку, яка не веде до перемоги, незважаючи на зусилля, через потребу представляти всю Церкву, незважаючи на власну країну в серці – цей понтифікат є трагічним. Сповнений трагізму. Ззовні цього не видно. Ви можете побачити дише нескінченні подорожі, які складають метод, який він прийняв.

Він має в собі пружину впертого волоцюги і ходить у паломництво, підтримуваний двома палицями, які є Його першими двома енцикліками. В енцикліці "Redemptor Hominis" він постає захисником примату та прав людини, і повторює це всюди (наприклад, у Сан-Пауло, на трасі бразильського паломництва, він підтримував "права робітників, оскільки тут річ йде про людину та її гідність"). В енцикліці "Dives Misericordia" Він, скоріше, жахається всього зла, яке існує на світі, і просить у Спасителя милосердя для людей. Це не ознака пасивності, адже відвідини людей мають на меті мобілізувати їх на реалізацію старого гасла: дай шанс Христу, допоможи собі сам, що означає: твори добро в собі та навколо себе, інакше людство ніколи не вибереться з болота.

Самотність у Ватикані

У кожному зробленому Ним кроці є відбиток великої поезії, яка витікає з Його душі та передається іншим. Подвійний шукач Бога. Є два варіанти пошуку Бога: релігія і мистецтво. І є двоє найпалкіших шукачів: чернець і художник. Він є обидвома на нескінченній дорозі.

Протягом перших чотирьох років свого понтифікату він подолав маршрут, еквівалентний шестикратній довжині екватора. Органи безпеки не впускали його туди, куди він хотів (наприклад, Йому не дозволили відвідати Мінданао чи Віфлеєм; тоді Він оголосив, що поїде до Віфлеєму інкогніто і молитиметься там напередодні Різдва, насилу його зупинили) . Влади багатьох країн і міст перелякані напередодні візиту цієї рухомої мішені, що збуджує божевільних і мерзотників. Щоб захистити Його, вам треба підготувати тисячі озброєних до зубів "мусорів", охороняти кожен дюйм простору і мати очі на спині. Йдеться вже не про зусилля та кошти, а про ризик Його смерті та власну ганьбу (не зробитися країною, де вбили Папу!), адже заходів для гарантування безпеки ще не винайдено, а найшвидший поліцейський у світ не перегонить кулю найдурнішого вбивці. Тим більше, що Він знищує всі зусилля, тікаючи з-за броньованого скла до людей, які хочуть доторкнутися до Нього, і яким Він хоче сказати слово, як ліки. І не дозволяє захистити себе краще. "Як можна надягнути на Нього бронежилет! - кричав після нападу на площі Святого Петра ошелешений глава ватиканської поліції[5], Франческо Пасанісі. — Я намагався Його змусити, але, звичайно, не вийшло!". Тому бояться все більше і більше.

[4] "А скільки у Папи Римського дивізій?" (І. Сталін, нібито, в бесіді з Черчиллем в 1944 році)

[5] Ватиканська гвардія (близько 95 швейцарських гвардійців і близько 100 поліцейських у формі) не носить вогнепальної зброї.