Хлестаков. Ну, що, як у вас у гостиниці? чи добре все йде?
Слуга. Та слава Богу, все гаразд.
Хлестаков. Багато проїжджих?
Слуга. Та чимало!
Хлестаков. Слухай-но, любий мій, там мені й досі обіду не приносять, то, будь ласка, піджени, щоб швидше, — бачиш, я зразу ж по обіді маю за дещо взятися.
Слуга. Та хазяїн сказав, що більше не даватиме. Він ніби хотів іти сьогодні скаржитись городничому.
Хлестаков. А чого скаржитись? Розсуди сам, любий мій, чого? Їсти ж мені треба. Так я можу зовсім охлянути. Мені дуже їсти хочеться, я не жартома це кажу.
Слуга. А так! Він казав: «Я йому обідати не дам, поки він не заплатить мені за попереднє». Отака вже відповідь його була.
Хлестаков. А ти урезонь, умов його.
Слуга. А що ж йому таке говорити?
Хлестаков. Ти розтлумач йому серйозно, що мені треба їсти. Гроші — то само собою… Він думає, що як йому, мужлаєві, нічого, коли не поїсть день, то так і іншим. Чи чули таке!
Слуга. Чого ж, я скажу.
Ява V
Хлестаков (сам). А погано, однак, коли він зовсім нічого не дасть попоїсти. Так тягне на їжу, як ніколи ще не тягло. Хіба з одежі щось пустити в діло? Штани, чи що, продати? Ні, краще вже поголодувати, та приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Йохим[21] не дав на прокат карети, а добре було б, чорт забирай, приїхати додому в кареті, підлетіти отаким чортом до якого-небудь сусіда-поміщика під ґанок, з ліхтарями, а Йосип позаду в лівреї. Уявляю, як би всі переполохалися: «Хто такий, що таке?» А лакей входить (виструнчується і вдає лакея): «Іван Олександрович Хлестаков із Петербурга, накажете прийняти?» Вони, тюхтії, і не знають, що таке значить «накажете прийняти». До них, коли й приїде якийсь гусак-поміщик, так і преться, ведмідь, просто до вітальні. До донечки там гарненької підійдеш: «Пані, як я…» (потирає руки і шаркає ніжкою). Тьху! (плює) аж нудить, так їсти хочеться.
Ява VI
Хлестаков, Йосип, потім слуга.
Хлестаков. Ну, що?
Йосип. Несуть обід.
Хлестаков (плескає в долоні і злегка підскакує на стільці). Несуть! несуть! несуть!
Слуга (з тарілками й серветкою). Хазяїн в останній раз уже дає.
Хлестаков. Ну, хазяїн, хазяїн… Мені плювати на твого хазяїна! Що там таке?
Слуга. Суп і печеня.
Хлестаков. Як, тільки дві страви?
Слуга. Іменно тільки.
Хлестаков. Неподобство яке! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справді таке, га!.. цього замало.
Слуга. А хазяїн каже, що ще забагато.
Хлестаков. А соусу чому нема?
Слуга. Соусу нема.
Хлестаков. А чому нема? я бачив сам, проходячи повз кухню, що готувалося багато. І в їдальні сьогодні вранці два якісь куценькі чоловіки їли сьомгу, та й багато ще дечого.
Слуга. Та воно, може, і єсть, так — нема.
[21] * Йохим — Йоахим Іоганн-Альберт (1762‒1834) — відомий каретний майстер у Петербурзі.