Ганна Андріївна. Мені пальова не личить?
Марія Антонівна. Не личить, от що хочте, не личить: для того треба, щоб очі були зовсім темні.
Ганна Андріївна. Ото добре! а в мене очі хіба не темні? щонайтемніші! Яку дурницю говорить! Як же не темні, коли я й ворожу на себе завжди на жирову даму?
Марія Антонівна. Ах, мамочко! ви більше чирвова дама!
Ганна Андріївна. Дурниці, зовсім дурниці! Я ніколи не була чирвовою дамою! (Швиденько виходить разом з Марією Антонівною і говорить за сценою.) Отаке раптом привидиться! чирвова дама! Бог знає що таке!
Коли вони вийшли, відчиняються двері, і Мишко викидає з них сміття. З других дверей входить Йосип з чемоданом на голові.
Ява IV
Мишко та Йосип.
Йосип. Куди тут?
Мишко. Сюди, дядечку, сюди!
Йосип. Стривай, спершу дай відпочити. Ох, і життя гірке! на порожній шлунок усяка ноша здається важкою.
Мишко. А чи скоро, дядечку, буде генерал?
Йосип. Який генерал?
Мишко. Та пан ваш!
Йосип. Пан? та який він генерал?
Мишко. А хіба не генерал?
Йосип. Генерал, та тільки з іншого боку.
Мишко. А це як, більше чи менше від справжнього генерала?
Йосип. Більше.
Мишко. Он воно як! то ж то в нас метушню зняли.
Йосип. Слухай-но, малий: ти, я бачу, меткий хлопчина, приготуй-но там чогось попоїсти!
Мишко. Та для вас, дядечку, ще нічого не приготовано. Простої страви ви не їстимете, а от як пан ваш сяде за стіл, так і вам такої ж страви подадуть.
Йосип. Ну, а з простої, що у вас є?
Мишко. Борщ, каша та пироги.
Йосип. Давай їх, борщ, кашу і пироги! Нічого: все будемо їсти! Ну, понесемо чемодан! Що, там другий вихід є?
Мишко. Є.
Обидва несуть чемодан в бокову кімнату.
Ява V
Квартальні відчиняють обидві половинки дверей. Входить Хлестаков; за ним городничий, далі попечитель богоугодних закладів, смотритель училищ, Добчинський і Бобчинський з пластирем на носі. Городничий показує квартальним на підлозі папірець — вони біжать і хапають його, штовхаючи один одного у поспіху.
Хлестаков. Хороші заклади. Мені подобається, що у вас показують проїжджим все в місті. В інших містах мені нічого не показували.