Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Андріевська проти України» (Andriyevska v. Ukraine) від 1 грудня 2011 року, заява № 34036/06 — у цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, враховуючи обставини справи та висновки у справі «Буланов та Купчик проти України», що немає підстав вирішувати інакше, ніж в останній справі, і визнав порушення п.1. ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч рішенням Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади.

Обов'язковість судових рішень

Що стосується обов'язковості судових рішень, то варто нагадати, що ЄСПЛ було постановлене «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року.

Зауважимо, що ЄСПЛ відклав на рік (цей строк був продовжений) розгляд всіх нових заяв, поданих до Суду після винесення цього рішення, в яких заявники висуватимуть небезпідставні скарги, пов'язані виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів. Однак у зв'язку з невиконанням Україною заходів загального характеру відповідно до рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04, ЄСПЛ 1 березня 2012 року повідомив про відновлення розгляду таких справ, зазначивши про наявність близько 2,5 тис. подібних справ.

Зв'язок між правом на доступ до суду та обов'язковістю судового рішення можна проілюструвати на прикладі рішення у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) від 13 січня 2011 року, заява № 28924/04, в якому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з позбавленням заявниці доступу до суду з огляду на закриття судом провадження без вирішення по суті позову заявниці до державного органу у зв'язку з його ліквідацією, що, відповідно, дозволило державі уникнути відповідальності за незаконні дії його органу.

Інші вимоги права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції)

Доступ до суду першої інстанції

Звернути увагу на:

• вимогу пункту 2 статті 6 КАС України: «Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена» та вимоги доступу до суду у світлі рішень ЄСПЛ;

• положення статті 104 КАС України — право на звернення:

• вимоги статті 105 (форма і зміст адміністративного позову) та 106 КАС України (вимоги до позовної заяви) та практику ЄСПЛ щодо оцінки надмірної формалізованості вимог, які перешкоджають доступу до суду;

• вимогу пункту 2 статті 105 КАС України («на прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви»).

Основні конвенційні вимоги стосовно доступу до суду можна викласти, процитувавши, наприклад, рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), заява № 20347/03, рішення від 12 березня 2009 року. У цій справі у січні 2002 року заявники — фермер та його мати-пенсіонерка — звернулися до апеляційного суду Вінницької області з позовом до районного суду і Державної податкової інспекції (далі — ДПІ), вимагаючи відшкодування шкоди, заподіяної неправомірним притягненням до адміністративної відповідальності; безпідставним вилученням та тривалим утриманням їхнього майна; псуванням майна під час його перебування в розпорядженні ДПІ. Апеляційний суд Вінницької області відмовив у прийнятті позовної заяви, зазначивши, зокрема, що «згідно зі статтею 62 Конституції, матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі, в разі скасування вироку як неправосудного. Проте і в цьому разі за заподіяну шкоду відповідає не суд або суддя, а держава. Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, оскільки, відповідно до закону, є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя». При цьому суд не пояснив, чому частина позову заявників, яка стосувалася ДПІ, не могла бути розглянута судом. Заявники подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду, стверджуючи, що відмова в прийнятті позовної заяви до районного суду і ДПІ була незаконною. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги заявників, визнавши, що процесуальних порушень допущено не було, проінформувавши заявників, які не були присутніми на слуханні у ВСУ, про ухвалене рішення листом від 10 грудня 2002 року.

В іншому рішенні — «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 8 квітня 2010 року, ЄСПЛ також виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду.

У цій справі ЄСПЛ визнав, що не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду. Однак треба зазначити, що цей аспект права на справедливий суд неодноразово був предметом розгляду в ЄСПЛ. Станом на 11 квітня 2013 року Європейським судом з прав людини було визнань 13 порушень права на доступ до суду[34], зокрема у таких справах, як-от:

• «Балацький проти України» (Balatskyy v. Ukraine), заява № 34786/03, рішення від 25 жовтня 2007 року, коли ЄСПЛ визнав порушення з огляду на непостановлення національними судовими органами остаточного процесуального рішення у справі заявника, обмежившись повідомленням у позапроцесуальному порядку, а саме листом, що не могло бути оскаржено;

• «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, рішення від 18 листопада 2010 року — ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця та її представник діяли у цій справі з належною сумлінністю та що не було вини заявниці в тому, що вона не подала касаційну скаргу в межах строку, встановленого законодавством. Навіть припускаючи, що пояснення Уряду щодо підстав відмови Верховного Суду поновити строк є відповідними, Суд зазначає, що за обставин цієї справи застосування процесуальних обмежень національним судом не було очевидним та передбачуваним для заявниці і тому не відповідало принципу юридичної визначеності.

Звернути увагу на:

• доступ юридичний і фактичний, зокрема, в контексті спорів між юрисдикціями:

Суд, встановлений законом

Рекомендовані рішення ЄСПЛ:

«ТОВ "Базальт-Імпекс" проти України» (Bazalt Impeks, TOV v. Ukraine) від 1 грудня 2011 року, заява № 39051/07 — у ньому ЄСПЛ зауважив, що всупереч ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Верховний Суд України проігнорував висновки Європейського суду, викладені у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України», яке на час провадження у справі заявника вже було перекладене українською мовою і надруковане в офіційному юридичному виданні. Аналогічної позиції ЄСПЛ дотримався і у справі «Верітас проти України»:

У справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейський суд з прав людини визнав, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювалися Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом» у розумінні п.1 ст. 6 Конвенції.

Незалежний і неупереджений розгляд

Звернути увагу на:

• тлумачення понять «незалежний» і «безсторонній» суд;

• критерії неупередженості (безсторонності):

— суб'єктивний — беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі;

— об'єктивний — визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності;

[34] 34 Детальніше див.: http://www.radiosvoboda.org/content/article/24958063.html