Безлюдны острови: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А слова вберуть думку і так тремтять над думкою,

Як земля над поглиненою, невидимою рікою.

Чи відкриють люди глибини течій з землі тремтіння?

Куди вони ідуть, чи здогадуються? — ".

(початок Імпровізації, "Дзяди", частина III)

ПОСТСКРИПТУМ ДО ВСТУПУ:

Тривога в радіо. В ефірі розпалена спікерка, так званий репортаж-втручання. Допитують чиновників адміністрації мікрорайону. Чиновники скаржаться:

- Проше пані, з тими циганами витримати ніяк не можливо! Знаєте, що вони роблять? Увечері розпалюють багаття на підлозі, сідають навколо і співають!

- Багаття, на підлозі?!

- Так, пані редактор. В новій квартирі, в новому блочному будинкові! На підлозі! Таке безкультур'я!

Це кому бракує культури? Рибі, яка гине без води, чи в тих, хто замкнув рибу в клітку? Вони забрали в циган їхню кров, без якої цигани не можуть жити: дорогу, рух і вогонь, що підживлюється плачем скрипок, а тепер робиться великий галас, що циган робить собі ерзац, як ліки. на серйозну, смертельну хворобу. А що він має робити в бетонних ящиках, таких ворожих його традиціям, його "я", його геному, всій його біології та психіці — всій суті його життя? Нехай горить! Пали, циган, багаття, розпалюйте, розпалюйте вогнища щовечора, заздрячи зорям, які є вільними і недосяжними. Спаліть всі підлоги!

Варшава 1987

ОСТРІВ І

МАС-А-ТЬЄРРА (ХУАН ФЕРНАНДЕС)

ОЛЕКСАНДР СЕЛКІРК

КОЗЯЧИЙ ОСТРІВ

"Люди — лише тварини, тому що доля людини і доля тварин однакові, стан їхній і кінець у них однакові. І той самий дух живе в них. Чим людина може стати вище за тварину? Нічим. І хто може довести, що дух синів Адамових подорожує вгору, а

дух звірів спускається вниз?".

("Старий Завіт", книга Еклезіаста, III, 18, 19, 21)

"2 лютого 1709 року, стоячи на якорі біля острова Хуан-Фернандес, ми побачили вогонь всередині суші. Наступного ранку я вислав човен. Яке ж було наше здивування, коли він привіз чоловіка, який був одягнений у шкури диких кіз і сам був схожий на дикуна. Його звали Селкірк, і він пробув на острові чотири роки та чотири місяці. Його висадив туди капітан Стредлінг, з яким Селкірк посперечався (...) Коли його висадили на берег, окрім одягу, у нього було ліжко, мушкет, порох і кулі, трохи тютюну, сокира, ніж, казан, гамак, кілька книжок і особистих речей, і Біблія (...) Він утримувався тим, що їв кіз, яких був повний острів, і одягався в їхні шкури. Він полював на них, але коли в нього закінчився порох, йому доводилося ловити їх голими руками, і він став настільки вправним у ловлі, що міг обігнати найшвидшого цапа під час бігу. Сам стрибав через гори, як козиця. Під час бігу він навіть переганяв нашого бульдога, якого ми взяли на острів. Він хапав кіз і приносив їх до нас на власній спині...".

Про це згадував Вудс Роджерс, капітан корабля "Дюк", який врятував Селкірка, він же Робінзон Крузо, з безлюдного острова у своєму творі про навколосвітню подорож ("A Cruising Voyage round the World", 1712 р.). Я не зроблю помилки, цитуючи Роджерса на початку, хоча речі, які можна цитувати, не матимуть значення для подальшого розвитку цієї історії. Можливо, рішення розкрити їх є помилкою, можливо, варто було обмежитися лише цитатами чи інтерпретаціями відомих і описаних фактів, не заглиблюючись у темну безодню подій, прихованих Селкірком. Думаючи про це, я намагався відволіктися від цієї теми, кажучи собі:

- Заспокойся, Лисяк, або я тебе заспокою!.. - Нарешті азартний гравець переміг, і я почув, як кажу: - Робінзон, до дошки!

У цьому рішенні очевидним є лише порядок. Представляючи будь-який архіпелаг безлюдних островів, реальних чи омріяних, неможливо почати ні з кого іншого, крім Робінзона Крузо, тобто з символу. Чеслав Мілош писав у книзі "Приватні обов’язки":

"Безлюдний острів! Отримавши особливий вигляд у "Робінзоні Крузо" і таким чином переходячи з рук у руки як різдвяний подарунок, як перша книжка про світ, він був одним із тих символів, набутих ще в дитинстві, якими мова дорослих називала свій складний досвід. Безлюдний острів — це легенда, і, як і кожна легенда, він містить зміст, багатший за події, що його породили, які утворюють зовнішній скелет його розвитку. Окремі предмети завдяки своїм "підпільним" зв’язкам з особливостями людської природи набувають майже магічної влади над людьми...".

На острові Робінзона Крузо під час його перебування насправді відбулися події, багатші за змістом, аніж ті, з яких виникла казка Даніеля Дефо. Їх не описав ні Мілош, ні останні автори, захоплені легендою про цей острів. Дефо — перший у ряду письменників-фантастів — не міг цього зробити, тому що надто сумлінно використовував спогади Селкірка, а той приховував магічну сторону своїх переживань, боячись, що його вважатимуть божевільним або спалять на вогнищі як людину, яка має контакти з нечистим. Хіба коза чоловічої статі (козел) стільки століть не була символом гріха і втілення диявола? Такою її зображували в антисатанинській, антиєретичній і антивідьомській іконографії, а раніше євреї приносили своєму богу козла, обтяженого їхніми гріхами...

Сьогодні навіть діти знають, що справжнім Робінзоном Крузо був шотландський моряк, п'яниця і католик Олександр Селкірк, якого, після сварки з ним, капітан Стредлінг залишив у 1704 році на острові Мас-а-Тьерра в архіпелазі з трьох островів Хуан-Фернандес (Тихий океан, поблизу узбережжя Чилі). Тому я не буду цитувати цю історію — ви знайдете її в сотнях інших книжок. Варто зазначити, що багато авторів помиляються, стверджуючи, що Стредлінг засудив свого стернового до популярного (особливо серед каперів і піратів) покарання під назвою "marooning", тобто залишення на безлюдному острові. Сварливий шотландець, розлючений на капітана і його друзів, з якими він завжди сварився, втік з корабля "П'ять портів": він спустив рятувальну шлюпку і поплив до берега Мас-а-Тьерра, названого піратами Козячим островом (через безліч кіз, що жили на ньому). Але потім він злякався і попросив, щоб його знову взяли на борт, але коли він почув, що він може плисти тільки як дезертир, під палубою і в кайданах, він вирішив залишитися на острові, сподіваючись, що якийсь вітрильник незабаром визволить його. Бригантина "П'ять портів" відпливла без Селкірка.

Острів Мас-а-Тьєрра (зараз він називається "Робінзон-Крузо")

Першої ночі він не міг заснути. Він сидів на камінних брилах, дивуючись пурпуровому кольору неба, всіяного зірками. Вранці він дивився на океан і безхмарне склепіння, які зливалися в одному блакитному просторі, символі нескінченної неосяжності, що сповнювало його відчаєм. Він ходив уздовж пляжу серед мертвих черепашок і хрумких крабів, безперервно оглядаючи горизонт. Ні на завтра, ні наступного дня корабля не було. Далека хвиля, грива якої розбивалася на тлі блакиті, кашалот, риба, що вистрибує над поверхнею, білий птах, що відкидає тінь на обрій — нічого іншого не потрібно було, щоб збудити його нерви та надію. Він вилазив на великі блоки лави і махав гілками, поки не зрозумів, що знову помилився.

У ті перші дні жоден корабель не міг пройти повз острів непоміченим. Пізніше пильність Селкірка послабшала. Все частіше він сидів на березі, тупо дивлячись на океан і відчуваючи, що перед ним бездонна велич, яку неможливо здолати. Океан пронизував його тіло й душу, солоне повітря наповнювало кожен подих по-іншому, небезпечніше, ніж на кораблі, а під час припливу вода вдиралася в його королівство, затоплюючи цілі смуги прибережної землі. Щури, що влаштували на острові свої кубла, підкрадалися з усіх боків і крали його їжу. Капітан Роджерс пізніше написав про цей дебют Селкірка: