Жаїра. Том 2. На волі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Ні, — заперечив Таїна-Кан. — Ти жінка і мусиш лишатися вдома. Але ввечері, коли я, втомлений цілоденною працею, вернуся додому, ти повинна мене розважити й освіжити своєю ласкою».

Слухняно замовкла Денаке, шануючи волю свого чоловіка.

А Таїна-Кан пішов до ріки Араґвая, зайшов глибоко в її воду й заговорив до хвиль, що бігли повз нього:

«Ви, — сильна і чиста вода, — поможіть мені! Я старий і немічний, але маю молоду і любу дружину, яку мушу прогодувати».

І хвилі відповіли так:

«Пірни на дно, Таїна-Кане. Там ти знайдеш насіння, з якого виростиш плоди, що їх ще досі плем’я каража не знало, а вода змиє з тебе старість і верне тобі юнацьку молодість і красу».

І зробив Таїна-Кан так, як сказали хвилі, і виніс із дна ріки повні жмені насіння, а, відчувши в собі велику силу, зараз же взявся рубати дерева, приготовляючи землю під майбутнє поле.

День схилився до вечора, а Таїна-Кан усе не приходив, і на Денаке напав страх. Вона боялася, щоб із старим чоловіком не сталася якась лиха пригода, і побігла його шукати.

Та яке ж величезне було її здивування, коли на свіжообробленому полі вона побачила не старця, а гарного юнака, високого росту, повного життя і сили. Його шкіра була мистецьки розмальована фарбою уруку, його голову, руки й ноги прикрашали чудові вироби з барвистого пір’я.

Побачивши так зміненого свого чоловіка, переповнена щастям Денаке кинулася в його обійми. А він був щасливий її щастям і її турботою про нього.

Коли вони повернулися додому, горда Денаке показала нового Таїну-Кана своїм рідним.

Однак, коли Іамеро побачила цю чудесну переміну, вона стала цілком хворою від заздрости й закричала:

«Таїна-Кане, ти належиш мені! Що ти маєш спільного з Денаке?! Згадай собі, що ти зійшов з неба на моє бажання, а не на бажання моєї сестри!»

Але Таїна-Кан відповів твердо:

«Замовчи! Це правда, що я прийшов на твоє бажання, але ти мене відкинула. Мене прийняла Денаке. Вона любить мене, і я залишуся з нею назавжди».

Ця відповідь дуже вразила горду Іамеро. Вона з розпуки підскочила високо вгору й жахливо крикнула. Але, коли ноги її знову торкнулися землі, на її місці з’явився невідомий птах, який кричав далі з тією самою силою. І його голос був так повний самотности й жалю, що кожний пізнав би крик розбитого і викиненого з душі серця Іамеро.

Денаке і Таїна-Кан щасливо жили до самої смерти, і власне від Вечірньої Зорі навчилися каража вирощувати овочі й збіжжя. А з гордої Іамеро лишився нічний птах урутан, який і досі лякає праліс своїм розпучливим, зловісним криком.[18]

— Така є леґенда про Зоряного Мужа, Жаїро, — скінчив тихо й сумно Татаурана. — А ти подумай над нею — може, вона тобі дещо скаже...

У Жаїри пропала охота до кпин і сміху. Вона сиділа нахмурена й зосереджена, розв’язуючи загадку: чи доля судить Татаурані переміну в Таїну-Кана, чи ні? Щождо себе, то вона не була ніжною і доброю Денаке, ні!

Татаурана зрозумів її й насупився знову:

— Я не Таїна-Кан, Жаїро, не чекаю чуда у хвилях Араґваї і не маю нічого, крім відважних плянів на майбутнє і великої любови до тебе. Люблю тебе, дівчино, з першого погляду, і ця любов, мабуть, буде довшою від мого життя. Я покохав тебе раніше, ніж ти собі на моє кохання заслужила, але одружуся з тобою лише тоді, коли ти станеш гідною його і кохатимеш мене в рівній мірі, як я тебе. Запам’ятай собі, що хоч я тільки скромненький собі морубішаба малочисельного дикунського племени, — мої вимоги до дружини не є нижчі, ніж би вони були, коли б мою голову прикрашала не пір’яна, а золота корона імператора. Мені потрібно такої дружини, яка б погодилась зі мною йти крізь вогонь і смерть, не чекаючи заздалегідь винагороди.

— Чому говориш стільки про кохання й одруження?! — роздратовано обізвалася Жаїра. — Чи ж я тобі накидаюся?

— Сьогодні, Жаїро, мало вже до того бракувало...

— Ти нахабний! — скипіла дівчина, з силою вдаряючи рукою об землю.

— Зате правдомовний, — холодно відповів Татаурана. — За оцей викуп, — вказав зневажливо рукою на розсипані дорогоцінності, — ти змінила гнів на ласку, і напевне небагато треба, щоб купити тебе цілу. Бо ти ж і досі лишилася тільки рабинею — річчю, що продається і купується разом з тілом, ласкою, покорою і коханням... А я хочу бачити тебе людиною і вірю, що побачу. Коли відчуєш у собі зміну — прийди до мене. Я дам тобі справжнє життя, справжнє кохання і справжнє щастя, дівчино...

Вклонився і спішно відійшов до оселі, звідки вже розходилися веселі вигуки, які свідчили, що церемонія скінчилася і почалася забава.

Заклочений спокій

На ньємонґабі врешті постановлено вислати послів до різних племен, щоб схилити їхніх вождів до війни проти займанців. Аресів було мало, тож виділили три післанництва, по три мужі в кожному. Одне з них очолив Мадіаї, друге — Кумаже, а третє — Пірауна. З ними виходило ще інших шість вояків, у тому числі Асу й Арусаві. Посли мали договоритися з морубішабами племен ґварані, тінґві, тупінінкві, шавантес, а головно — з найбільш численними в тих околицях каріжо. Від успіху місії залежало все.

Напередодні виходу в дорогу Пірауна цілий вечір просидів з дружиною й донькою, бо останнім часом працював так наполегливо, що майже їх не бачив.

Сабія плакала й бідкалася, а Пірауна її потішав:

[18] За Гербертом Балдусом із збірника «Легенди індіян Бразилії».