Подорож у Дагестан (вид. 1933 р.): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Через весь день працювавши, зайшов завод у вечір. Через увесь день палавши, зайшло над завод сонце. На той час сонце ще циркулювало над Російською імперією в її Малоросійській частині. Серед білі піскуваті баранці хмар сонце виливало в себе розплавлений чавун. Далі воно байдуже перекинулося за крейдяні гори і завод засвітився своїм світлом.

Немов троє марсіян, на триногих стативах стояли три домни і коло них, як п’ять круглих куль, стреміли п’ятеро кавперів[15]. Колінкуватий удав газоочисних труб сповивав тіло доменного цеху. Три градирні[16], мов жирні черниці, крапали слізьми в содові озера під собою.

Весь же завод був як ялинка. Кругом горіли свічі. Безліччю вогнів горів невикористаний газ — це були свічі. Під темною брамою заводу виходили сумні, чорні, закурені, задимлені люди. Смішного не було нічого, — і все ж таки Гай Сергійович реготався, як ніколи в своїм короткім житті.

І навпаки, мати його плакала. Бо Сергія Шайбу мали одвести на станцію двоє жандарів. Жандарі — це люди в синіх мундирах з білими шнурками, в блискучих шеврових чоботях, добре виголені і чистенькі. Жандарі настирно закликали Сергія Шайбу прогулятись на станцію — а з станції в Сибір. Сергій же Шайба дуже не хотів розлучатися з молодою жінкою і з симпатичним Гаєм Сергійовичем Шайбою. Гаєві Сергійовичу Шайбі здавалося, що блискучі, сині жандарі дуже смішно граються з Сергієм Шайбою, сіпаючи його за руки, зав’язуючи добрим англійським поясом. Отже він роззявив рота і сміявся так, як зроду ще не сміявся. Найбільше його смішила невідповідність між зусиллями жандарів і стремлінням Сергія Шайби. Вони сіпали його назад, а він рвався наперед, ніби силкуючись узяти Гая Сергійовича на руки — а після цього він мав клацати пальцями і всякою іншою манірою постачати Гаєві Сергійовичу інтелектуальну розвагу.

Нарешті жандарі сіпнули Сергія Шайбу так, Що товариш Сергій Шайба упав на спину. Це вже було так смішно, що не можна цього собі уявити, не бачивши. Гай Сергійович зовсім захлинався від сміху. Руками, ногами, головою, всім пружним, розкішним тільцем він летів до батька, що так прекрасно смішив його і сміявся, сміявся, сміявся.

***

І раптом сміх несамовитий:

В смертельнім цеху труби клепані тремтять — реве залізо,

Рве хуга фурми, Сопла дико виють,

Гудуть залізні ферми естокад

І на пісочок у дитячі форми

Кошмарний хобот обережно лізе.

То молочком чавунним напуває

Спітніла домна свої любі діти.

Сопе й парує черево таємне

Ще повне плоду і не спочиває

Бездомна мати ще дітей родити.

У легку мжичку Гай Сергійович Шайба ішов поважний і замислений. У жмені він добре мав царську копійку і лініями життя, смерти й щастя відчував на копійці орла і кінного дядю з дрюком, которий дядя з невідомих причин звався решкою. На ту царську копійку мама радила його купити дві царські цукерки — коли б почистити таку цукерку від паперу, вона скидалася на канатну вагонетку — тільки замість крейди в ній було повидло — солодкий дьоготь цукеркової вагонетки.

Гай Сергійович Шайба свої плекав думки щодо царської копійки. Влучно кинута об стіну коксового цеху, ця копійка могла породити другу копійку, або ж загинути сама в цупких лапах Кроня.

З поглядя Гай Сергійовича Шайби, так само як і з погляду інших його віку пролетарів, Кронь, син майстра, був герой. Передо всім, Кронь на голову, на велику незграбну банькувату голову, вищий від інших. Він був старіший віком і батько його був старший ранґом. Його батько був дослужився до майстра силою хитрої механіки, яка звалася на заводі — бути за нічного сторожа. Кронів батько, прагнучи командних гір в індустрії, оженився з дівчиною, що викликала естетичне почуття в головного інженера. Могутній порив до краси зблизив серце інженера і Кроневого батька — Кронів батько став майстром нічної зміни, для невідповідальних робіт і заслужив на назву «нічного сторожа». Вночі майстер Кронь не бував удома, з чим охоче мирився його друг інженер.

Отже син майстра Кроня був герой. Він вищого був походження, був вищий на зріст, був дужчий і мав багато копійок. Окрім того він мав чимало монет на дві, три й п’ять копійок, як і належиться сливе дорослій людині. Син майстра Кронь був сливе доросла людина. Подекуди він замикався сам у кльозеті і за півгодини виходив звідти з ще товщими, ще червонішими губами і з розпаленими, заспаними очима.

Але найбільше дивувало інших тої ж епохи пролетарів, що Кронь завжди вигравав. Він міг програти, вісім, десять, одинадцять копійок, але наприкінці все одно вигравав усі гроші назад і забирав при цьому чимало прибутку.

Це саме і обмірковував Гай Сергійович Шайба, затискуючи в руці царську копійку на дві царські цукерки ринковою вартістю. Шахрувати не було як — суворі вікодавні правила гри не давали ніякої змоги шахрувати. І все ж таки, ні разу не було, щоб Кронь кінець-кінцем програв.

В цей день Гай Сергійович Шайба вперше встановив, що дрібний капітал безсилий боротися з великим капіталом. Не карбованець народжується з копійок, вирішив він, а карбованець ковтає копійки. Економічна боротьба між карбованцем і копійкою — нерівна боротьба. Чи є яка-небудь боротьба окроме економічної? — подумав Гай Сергійович Шайба і підійшов до кутка коксового цеху — а там уже дзвеніли копійки об стіну.

Уже бій ущухав. На розтуленій долоні Кронь уже має цілу конічну купу пролетарських копійок. У цю саму мить хтось з товаришів програв останню копійку. «Клади сюди», — скомандував Кронь і остання копійка зникла в горі акумуляції капіталу. Гай Сергійович Шайба болюче відчував у своїй руці, лініями життя, смерти й щастя, мідний еквівалент двох царських цукерок. Він розтулив долоню. Дзень! — мала полетіти копійка і розчинитися в Кроневім багатстві.

Але копійка не полетіла. Гай Сергійович Шайба одійшов од стінки і акуратно поклав копійку на витягнуту Кроневу долоню. Кронь остовпів, а Гай Сергійович Шайба звернувся до товаришів з короткою промовою.

«Товариші, — сказав Гай Сергійович Шайба. — Для чого боротися економічно? Все одно його карбованці з’їдять мою копійку. Спробуйте боротися інакше. Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Гай Сергійович Шайба розмахнувся і вдарив знизу по Кроневій руці. Вгору бризнув фонтан копійок і вони розсипалися у коксовому штибі. Бій був довший, ніж на те сподівався Кронь. Від першого ж штурхана Гай Сергійович Шайба одлетів до стінки і притулився до неї спиною.

Попереду в нього над усе панувало вражіння, ніби ввесь Кронь обріс болючими кістками зібганих кулаків. Ніби він, Гай Сергійович Шайба, голіруч мусів бити вугілля, що засипають у коксову піч. Кронь був, як дредновт[17], — усе м’яке і живе десь сховалося, наче його не було. Довгими залізними ударами Кронь націляв між Гаєві ребра і Гай ледве управлявся підставляти руки. «Надзвичайні райдужні потойбічні ландшафти побачив Гай Сергійович Шайба. З чорної оксамитної темряви викотилось зелене світозоре мерехтливе гало, ніби молоде листя всіх весен всесвіту спливлося, споїлося в одній щасливій кулі. Але щастя було недовге, і куля розлетілася на мільярд зелених зернин, а темрява з чорної зробилася оксамитно-фіялкова. Зелені зерна зникли і оксамитно-фіялкова хмара набрякла фіолетовими берегами. Вона надималася чимраз дужче і крізь неї просвічував захід сонця, жовтогаряче проміння пропалило хмару, і Гай побачив свято соняшного западу. Це була така рубінова оркестра кармінів, краплаків, оранжевих охр, киноварів і пурпурів, що око не могло витримати її і осліпло.

В ту ж мить Гай Сергійович Шайба забув про око. Тепер йому здавалося, що обличчя йому тихо опустилося в миску з теплою, теплою водою. Напруження губ і зубів враз розпустилося в заспокійливому теплому морі. Море пливло по лицю, по шиї і втішно охолоджувало гарячу сорочку. Це другий Кронів удар розкраяв йому стиснуті губи.

[15] Каупер — апарат для нагрівання повітря, яке подається в домну.

[16] Градирня — споруда-башта для повітряного охолодження води на промислових підприємствах.

[17] Дредноут — великий швидкохідний броненосець із потужною артилерією.