Під парусом на дубі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цитую абзац з брошури М. Гуровича «Рибне господарство України і завдання другої більшовицької путини»[30]:

«По багатьох місцях куркулі затіплюють їзи (холуї); це, як відомо, углиблені у воду дерева, хворост, обтяжений камінням і човнами, негодящими для плавання.

Їзи куркулі розтоплюють для того, щоб утворити затишне містечко, під захистом якого збирається риба. Рибу, що зібралася біля їзу, обкидають сітками, тривожать "бряцалами" і "бовтамй", виловлюючи її так усю. Шкода, що її завдають холуї, дуже велика. У місцях углиблення їх утворюється мілина, псується багато сусідніх колгоспних тонь[31] — скрізь на них утворюються "чепи" й нерівності дна, чому трудно, а іноді й зовсім неможливо працювати неводом».

Не можу цілком пристати на уявлення, що його має М. Гурович про українську стилістику й лексику. Так, приміром, «містечко», це є невеличке місто (англійське town), а не «містинка, місце». «Хворост» по-українському зветься головним чином «хмиз». «Углиблені у воду дерева» — теж вираз не бездоганний. Але не можна не згодитися з справедливістю М. Гуровичевих зауважень. Не можна також не прилучитися цілком до твердження: «шкода, що її завдають холуї, дуже велика»,

В цій тезі, як в усякій глибокій сентенції, можна вбачати філософічний зміст, що сягає далеко поза межі авторового задуму. Щоб знайти цей ширший філософський зміст, удамося до організації рибальської праці. Попереду — історія.

За царських часів заробляв на рибальстві «хазяїн» і рибопромисловець «рибас».

Хазяїн був власник на всі знаряддя праці — на шаланду, склад, паруси, невід. Артіль, що складалася з 15 душ, заробляла карбованців по вісім — десять на душу, от артілі мав потрійний заробіток — три паї по вісімдесят, скажім, а хазяїн заробляв тисячу — тисячу п’ятсот за сезон. Крім того отаман мав право призначати ціну, перепродуючи рибу рибасові. Ціну він клав дуже низьку і за це діставав від рибаса нагороду. Риба переходила скілька інстанцій, аж поки потрапляла до споживача. Інстанції пожирали всі прибутки. Рибалка бідував через цілий рік і потрапляв у вічну кабалу до хазяїна, до рибаса і до скупників.

Колективізація в рибальстві, що мала не лише побільшити ефективність риболовлі, але й визволити рибалку з кабали, відбувалася стихійним порядком. Понайбільше рибалки були поприписувані до зернових колгоспів. На воді був зоставався через деякий час старий артільний порядок.

Сей рік нарешті утворено рибальські бригади. Але бригадир — це незрідка той самий артільний отаман. Незрідка він, як і раніше, має вплив на темну рибальську масу. Саботаж, прогульництво, продаж на приватний ринок ще й досі не вивелися на практиці. Пропаганду ще як слід не скрізь налагоджено. Темний рибалка, член бригади, автоматично сповіряється на бринадира — отамана, боїться його і не викриває його махінацій. Отже, «шкода, що її завдають холуї, дуже велика». Вигідність колективізації і для суспільства, і для колгоспників найбільш наочна й очевидна саме в рибальській справі. Таким чином, рабська, холуйська інерція, що сприяє всякому підкуркульництву, тут найбільш шкідлива. Колишній приватник, хазяїн, отаман часто виступає ще в ролі «спеца». Клясова чистка на морі ще тільки починається.

XIV

Кизим — це вхід у Дніпрів лиман, це вуста незчисленних конок, каналів, рвачів і єриків, це губи й коси островів Дніпра, це правий берег Дніпрової дельти.

Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми повземо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо маневрувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої[32]. Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо — не забудьте! — рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не досягає їх і не знає, що робиться і чому не довиконується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.

Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою «Перші оселедці».

У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води — темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і «висипають» сіть у воду. Потому і довжелезну кодолу, прив’язану до того кінця; знову везуть на берег і накручують на катеринку. Крутить мотор на дві — чотири людські сили двоє — четверо босоногих рибалок.

Уже були траплялися оселедці в неводах. Але весна пізня, і оселедець не поспішає з любов’ю, холодна вода протверезили є інстинкти кохання. Пізніше ми дізнаємося, що в Каспії оселедець так і не підійшов до берегів і вчинив прорив у пляні. Один із керівників Дагрибпромислу[33], Апошкін, якого звільнять за недовиконання пляну, буде заявляти, сміючись: «Мене знято з роботи за те, що в морі нема риби».

І як усяке кивання на «об’єктивні причини», така заява матиме опортуністичний корінець. Величезні маси оселедця треба шукати в такий рік. Але, шукаючи їх, можна знайти і їх знаходять у Норвегії і в Данії. І коли ми не знайдемо їх цієї весни, то знайдемо через рік. Ми вийдемо зовсім далеко в море. Коли оселедець не схоче підійти до дагестанця Махмета, то Махмет підійде до оселедця.

На півночі в нас уже працюють тралери — пароплави, що тягнуть за собою мішкові неводи. У червні місяці наш завод випускає перший радянський тралер, а на той рік тралери вже ловитимуть оселедця і в Чорноморському районі.

Ми прощаємося з першим оселедцем, романтично дивлячись на його розварений хвіст, перед тим, як викинути той хвіст у Лиман. Ми біжимо через Лиман у море — на бичків.

Розділ Б

І

В Одесі на молу, вподовж каменистих берегів, у дачних місцевостях з ренесансними назвами Люстдорф, Аркадія і інших теж сидять на каменях люди. У руках вудки, і вудку запускається на дно під камінь. Дном ходять головасті морські бубирі —це бички — і хапають насадку роззявленим ротом. Бичок — це голова, до якої почеплено маленьке тіло і ще менший хвіст — немов карикатура перших років двадцятого сторіччя — бурські генерали Бота, Де-Вет, Деларей[34] — величезні голови південно-африканських куркулів на малесеньких тільцях.

Заради такого малесенького тільця сидять люди на каменях навколо Одеси. Цей середньовічний спорт — це звичайно не є ловля бичків — і ці бички не потрапляють у консерви банки. І люди ці не рибалки, а рідні брати колекціонерам поштових марок, цигаркових етикеток і навіть якомусь із Ротшільдів, що зібрав єдину в світі, колосальну, майже повну колекцію пташачих вошей.

Щоб побачити, як ловлять бичка насправді, для консервних банок, треба потрапити, скажімо, на Кут. До Кута ще далеко. Ми виїхали рибальською шаландою з Кизима в Широку — це тільки перший етап путі.

Така собі рибальська шаланда — не дачний потяг і не автобус до Липового Гаю[35]. Коли вона одпливе — точно невідомо. Може сьогодні, а може післязавтра. Треба, щоб рибалки покінчили всі справи в Кизимі, одержали махорку на ввесь колектив, одержали хліб, одержали чоботи й мануфактуру на ударників, і коли все це наладовано в шаланді, треба, щоб був вітер. Словом, цей спосіб мандрувати найбільше нагадує пасажирський аероплян у туманну годину. Не полетіли сьогодні — полетимо взавтра, а то й післязавтра. Якщо буде вітер, то не буде туману, але зате гойдатиме.

Коли все одержано, коли минуло вже з троє день і ждати вже ніяк — об’ясняється, що шаланда одпливе завтра, удосвіта. Це значить, що можна ще буде поспати до десятої години вранці, поснідати вареною рибою, зробити прощальні візити до кожного з кизимівських рибалок, пошалатися Дідовим озером, убити й здати в Союз ще пар двоє лисок і норців, пообідати і надвечір, не поспішаючи, повагом, понести клунки на шаланду.

Дарма, що ви приїхали почасти для того, щоб боротися за темпи. У херсонській конторі Рибтресту дійсно метушня і директор може приділити вам тільки три хвилини. Але на просторах Лиману гоголівський спокій. Відомості про недовиконання плянів допливають до Рибтресту на таких самих парусних шаландах, а звиклі до комфорту рибтрестівські урядовці не мають бажання їхати цими шаландами в саму гущу рибальських промислів. Так херсонська контора провалила була весняну путину тридцять першого року.

Усе ж таки біжиш із клунком до шаланди ристю, почерез яруги і каньйони надбережжя. Ану, як усе ж таки одпливли удосвіта? Тоді доведеться чекати три дні на нову шаланду і ще скільки належиться на те, щоб одержано махорку, хліб, чоботи і мануфактуру, здано рибу, випито і закушено і віддано кінці — якщо є вітер. Яри, яруги, водориї і каньйони надбережжя наганяють піт під клунками. Перед останнім каньйоном ристь переходить у курцгалоп[36], далі в галоп, далі в кар’єр. Останній каньйон — кар’єром.

Але ні. Все гаразд. Шаланда гойдається на причалі. Гоголівський спокій. На брезенті спить один, хтось з екіпажу. Коло самого носу шаланди спокійно плаває гоголь, зануряючи носа в спокійну воду. Ні вітру, ні хвилі, ні рибалок. Рух. Розмова. Розташування. Гоголь перелітає до сусіднього острівця і влаштовується коло очерету.

II

Ідемо на веслах. Не те, щоб рибалки йшли на веслах, а ми щоб сиділи на оксамитних подушках. Чергувалися коло весел, і от через що не всяк потрапляє в гущу рибальських промислів.

[30] Ідеться про кн.,: Гуревич, Марко Григорович. Рибне господарство України і завдання другої весняної путини. — Х.: Пролетар, 1931. — 46 с. Неясно, свідомо чи помилково Йогансен перекрутив назву книжки.

[31] Тоня — ділянка водоймища з розчищеним дном для ловлення риби неводом.

[32] Широка Балка — село в Білозерському районі Херсонської області.

[33] Дагрибпромисел — Дагестанський рибний промисел.

[34] Бота Луїс (Louis Botha; 1862-1919) — бурський воєнний і політичний діяч, дипломат, Девет Християн Рудольф (Christiaan Rudolf de Wet; 1854-1922) — бурський генерал, Коос Деларей (Якобус Геркулес) (Jacobus Herculaas Koos De la Rey; 1847-1914) — бурський генерал, національний герой бурів.

[35] Липовий Гай — історична місцевість у Харкові, а також пасажирська залізнична платформа.

[36] Курцгалоп — короткий галоп, коли кінь скаче короткими стрибками.