Під парусом на дубі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майк Йогансен

Переднє слово

Весною 1930 року путина[1] була невдала. Через холодну погоду оселедець і інша морська риба не пішла в берег і у війстя рік.

Якщо в районах великого рибальства — Каспії, на Далекому Сході, на Мурмані — можна було вийти в море і тралити рибу великими тралерами, то на Дніпробузькому лимані і тралерів ще нема і вся організація риболовлі в основному ще примітивна.

Парусні суда, примітивні сіті й досі є головна зброя рибалок там.

Отже й ці коні малої риболовлі проти трактора-тралера не встоять. Але покищо вони є і вони потрібні, хоч невдовзі стануть історією, як стали історією ті землеробства й індустрія радгоспу, що були вісім років тому.

Історія ця цікава і навчальна. Методи ці архаїчні й досі актуальні в районах малого рибальства.

Я спробував списати їх з тією дозою любови і дружньої іронії, на яку вони заслуговують.

Розділ А

І

Значення риби для людини робочої таке: 600 грамів свіжої риби дорівнюють 400 грамам м’яса щодо своєї споживности.

Отже треба ловити рибу.

Ловити рибу треба не через те, що «рибки закортіло», і не через те, що треба закусити чарку горілки. Риба — це нафта, розіслана в барилах по всьому Союзові, і гріє мотори людських тіл, що вишикувались у похід до соціалізму.

Втім, нафта — це риба. Принаймні є така теорія, що нафта створилася з органічних решток.

До того риба — це найдешевша їжа, настільні дешева, що й досі роблять з оселедців кирпич; які йдуть на угноєння рижових полів у Японії.

Найголовніша риба — це не кит (кит не риба) і не карась у сметані, і не щука в морі, і не окунь, що стає проти води, а оселедець.

Оселедець же не тільки риба, що має форму дореволюційної поліцайської шаблюки. З горішнім вітром оселедці на головах запорізьких козаків пливли вниз Дніпром шарпати анатолійські береги, а заодно й грабувати мирних жителів, що траплялися по дорозі.

Тоді ж з низовим вітром оселедці йшли вгору Дніпром, головами вперед і коштували куди менше від соли, яку треба було везти мажею[2] з Криму.

За тих часів оселедці йшли рясно. Дрючок, устромлений у лаву оселедців, стояв наче вкопаний у землю і тільки, поволі посуваючись угору проти води лякав лебедів, що ячали в чаканах[3] і витягали довгі шиї, сичали на неприродний дрюк.

Коло берега турки-рибоводи, виходячи з Шабо, брали оселедців черпаками. Мартини мільйонами гладшали на узбережжю. Свійські турецькі качки, нажершися риби, потопали в узбережній воді на подив босим турченятам.

Водовіз на черпака вгорі пристроював сітку, щоб риба не потрапила до бочки з водою, й віз риби коштував кілька копійок.

Не треба було ловити оселедця, він сам ішов до рук. Не треба було ловити багато оселедця, бо дорого коштувало його солити.

Словом, багато чого було там, доки не заселили люди Дніпрове гирло й не запанували капіталістичні, хижацькі способи експлуатації людей і оселедців..

II

За радянської влади знову побільшало риби. Заборонено хижацькі способи риболовлі, заборонено дрібнокоміркові сіті, установлено строки. Правда, дрючок не стоїть в оселедцевій лаві і водовіз забув про сітку зверху на черпакові. Але ми ловимо уже зараз у два рази більше риби, ніж ловилося за царського ладу. В Аральському морі ми розводимо тридцять мільйонів молодих оселедчат на тридцять перший рік. А року тисячу дев’ятсот тридцять третього ми виловимо на триста шістдесят процентів більше риби, ніж ми самі ловили року тисячу дев’ятсот двадцять дев’ятого.

Широким Рвачем (новим річищем Дніпра) ми підпливаємо до річки Борщевої. Річка Борщева виводить нас у Дідове озеро. Весна. З Дідового озера здіймаються хмари качок і циркулюють над дубівкою. Весна. Жовтіє горішній очерет над узбережжям. Напроти, над голим пляжем витяглося рибальське село Кизим[4]. У повітрі, немов неймовірна чорна черва й мушва, літають звуглені частки очерету. Це лісники палять його, щоб краще ріс.

І поруч із загравою заходу на півдні нова заграва запаленого очерету. У чорнім мереживі вугляних метеликів пристає дубівка[5] до містка.

Кизим — рибальське селище — спустилося з високого правого берега аж до Дідового озера. На голих схилах від хати до озера стоїть кілля — на них напнуть і смолитимуть невода на оселедця. Коли горішня вода переповнить озеро і дійде дерева (на якому живуть веселі шпаки — імітатори всякого звука), оселедець піде густо, і його перейматимуть сітьми в річках гирла, в рвачах і конках[6] Дніпрової дельти.

Зайшло сонце і чорним каюком[7] вертається хазяїн хати — бригадир рибальської артілі. Він трусив коти[8]: серед судаків, щук, сомів, рибців[9] і іншої частикової риби знайшов сьогодні скільки оселедців. Спокійно і не поспішаючи він витягає каюка на берег.

III

[1] Путина — сезон промислового лову риби, лов риби в цей час. (Тут і далі у виносках примітки з видання «Майк Йогансен. Подорожі філософа під кепом», Київ, «Темпора», 2016.)

[2] Мажа — чумацький віз.

[3] Чакан — рогіз.

[4] Нині село Кізомис у Білозерському районі Херсонської області.

[5] Дуб, дубівка — човен, видовбаний з суцільного дерева, переважно з дуба.

[6] Рвач — річка, Конка — лівий рукав Дніпра в Херсонськой області. Тут і далі Йогансен уживає їх як загальні назви для водойм Дніпровського лиману.

[7] Каюк — невеликий двовесельний човен із пласким дном.

[8] Кота̀ — пастка з комишу на рибу.

[9] Рибець — риба родини карпових.