— Чи пан, чи пропав — все одно.
— Орцій! Додому. Орцій бери!
— Хто займе рибу, пущу на дно.
Орцій! По пояс у морі стоять
Ловці, налігши на клівер.
Через борт морозна пішла бруя
Орцій! Поворот. І знову ліво.
Блигомий берег блиснув на мить
І знову потоп у пінявій хвилі.
— Орцій! На берег прову держіть.
— Гребіть скільки є, скільки є в вас сили.
В піску, в мілині сичить шкафут
У воду. Попхай. Тяґни руками.
Розриває м’язи кодоли жмут, Коліна крає різучий камінь...
Живі. Удома. Але старший
Не дає. Збирає негайні збори.
Похилились голови з кляклих ший,
Стоїть старий і мовчить суворо.
— На кого працюєте? На куркуля?
— Герої, що в море улов скидали?
— Виходь наперед. Просто руля.
— Пиши у список. Чого ж ви стали?
— Чи ви забули, хто ви е?
— Чи ви забули, хто є за вами?
Мовчить. І вечір з моря встає
Кладе багрець на причальний камінь.
Під парусами сплять на дні.
Заснув старий під плюскіт зибу,
Стискає книгу уві сні
І ніччю бореться за рибу.