Янові скарби: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А наша думка так нікого й не цікавить? — пожартував Майкл. — Хто проти того, щоб Керол провела з нами ці три тижні, прошу піднести руки!

Але жодна рука не піднеслася. І коли місіс Бренксом зійшла трапом на палубу, всі наввипередки закричали:

— Вирішено! Ми хочемо, щоб ти їхала! Самі прекрасно впораємося! Нам буде дуже весело!

Місіс Бренксом поцілувала кожного з них.

— Рада це чути! — сказала вона. — Певна річ, мені прикро залишати вас. А втім, я знаю, що ви будете розважливі й піклуватиметесь одне про одного.

За сніданком поспіхом обміркували дрібніші питання. Джіл було довірено гаманець з такою сумою, щоб вистачило заплатити за добрячий запас харчів на три тижні і за пальне для мотора. У Джіл і Пітера були ще власні ощадні книжки на випадок крайньої потреби. В разі якихось серйозних неприємностей вони мають зв'язатися з поліцією, і тоді один з батькових підлеглих прибуде із Скотленд-ярду і все уладнає. Майклові доручено дбати про запас води та інші господарські речі, а маршрут подорожі — то таке діло, що його мають вирішувати всі разом. Пітер як шкіпер буде і за старшого.

— Я певна, що ви будете розважливі, — сказала мати і підвелася, щоб іти до себе й починати пакуватися в дорогу. — А коли ми повернемось, ви нам розкажете про всі свої пригоди.

Останні хвилини минули в поспіху й метушні. Майкл раз у раз виглядав, чи не їде поліційна машина; невдовзі він збіг у каюту і повідомив, що вона вже прибула.

Із змішаним почуттям суму і якогось збудження всі простували стежкою вздовж берега. Батько й Пітер несли валізи. Водій-полісмен відчинив багажник і поклав туди речі. Останні короткі поцілунки, і машина рвонула з місця.

— До побачення! — Діти стояли обіч шляху, махаючи руками на прощання.

От вони й лишилися самі. Кілька хвилин тривала важка тиша, потім Пітер заговорив:

— Ну що ж, ходімо на катер, треба навести там лад. Потім перевіримо свої припаси, купимо все необхідне і рушимо на «Норці» до Оксфорда.

Джіл була рада, що він уже будує плани на майбутнє. Дуже часто в таких випадках люди просто тиняються, не знаючи, що робити, аж доки взагалі пізно уже братися за будь-яке діло.

— Прекрасно! — згодилась вона. — Візьмімося всі гуртом за діло, і чим швидше, тим краще. Якщо все хутенько зробимо, то в нас часу вистачить і скупатися.

Дівчаткам припало мити посуд, тим часом як Майкл прибирав у каютах, а Пітер із заклопотаним виглядом порпався в моторі. А втім, Джіл з Керол здавалося, що він просто тішиться, бавлячися промащеними ганчірками та гайковими ключами, як ото хлопці завжди роблять. Невдовзі скрізь панував зразковий лад і чистота, але оскільки в такий ранній час крамниці ще були зачинені, дівчата вирішили скупатися. Пітер усе ще був страшенно заклопотаний мотором, якщо судити з бурчання та зітхань, що долинали з машинного відділення, і тому Майкл вирішив сам податися на розвідку. Він одв'язав брезент, яким був накритий ялик, начепив на гак шлюпбалки ланцюги, підняв ялик з підставок і вивів за борт. Потім, повільно попускаючи таль, спустив ялик на воду.

— Куди це ти збираєшся? — поцікавилася Джіл.

— Думаю перебратися на той бік, — відповів Майкл. — Хотів би оглянути занедбаний канал отам на повороті, біля старого залізного мосту. — Він завжди скрізь совав свого носа, любив розвідувати, куди прямують бічні течії.

— Гляди ж там, не барися! — сказала сестра. Набравши повітря в легені, вона на мить завмерла на кормі, потім швидко випростала руки вперед і стрибнула у воду.

Майкл саме вмощувався в ялику, коли Джіл пірнула. Вода сплеснула в круговерті, і ялик загойдався на хвиля.

— Гей, обережніше! — обурено закричав Майкл. — Ти мало не потопила ялик.

Тільки він це сказав, як почувся ще один сплеск — то Керол пірнула слідом за Джіл. Цього разу стрибок був спокійніший, але Майкла оббризкало, і вода потекла йому за комір.

— Ой Керол! — скрикнув він. — Ти не могла б пірнути трохи далі?

Схопивши весла, він щосили почав гребти за течією і невдовзі добрався до повороту, де старий покинутий канал сполучався з річкою попід вузеньким мостом.

За кілька хвилин з машинного відділення вийшов Пітер і сів па палубі. Йому було не так-то й весело, бо тепер, коли вони лишилися самі, бути за старшого у їхній компанії не здавалося йому так втішно. З батьками все було значно простіше. Мати завжди подавала цікаві пропозиції, як провести вечір, а батько планував екскурсії та прогулянки у різні місця вздовж річки. Якщо Пітер тепер не робитиме так само, то канікули минуть нудно. Звісно, вони могли б дістатися до Бленгейма і провести там якийсь день, а в Оксфорді можна було б піти на крикетний матч. Але тут же вкралася невесела думка, що дівчатка не схочуть згаяти цілісінький день на крикет. Дівчата — народ непевний, коли йдеться про такі речі.

Пітер сидів, спершися ліктями на коліна і поклавши голову на руки. Він одчайдушно силкувався придумати принаймні хоч одну якусь цікаву екскурсію. Але натхнення не приходило до нього. «Зрештою, — подумав він, — може, воно й краще — не відходити далеко від катера, а купитися, гуляти поблизу».

Годинник на церкві пробив дев'яту, і на річці показалися Джіл і Керол. Дівчатка пливли від мосту. Пропливаючи повз катер, вони помітили Пітера і замахали йому руками.

— Біля берега мулко, Пітере, — крикнула Джіл. — Кинь нам линву з цього боку — ми видряпаємося прямо на катер.

Пітер підвівся, вибрав добрячий товстий кранець і спустив його за борт, прив'язавши линвою до стояка.

— Добре плавалося? — спитав він чемно.

— Чудово! — вигукнула Керол. — Вода тепла-теплісінька, але така густа каламуть, що під водою нічого не видно.