Янові скарби: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І це може бути, — погодився Пітер, рушаючи стежкою вздовж берега.

— На те не скидається, — міркувала вголос Керол. — Ян був простою людиною, і не хочеться вірити, що він нечесний.

Пітер засміявся.

— Це якраз те, що тато часто каже: ніхто не любить підозрювати інших у нечесності. Ось чому шахраям вдається так легко робити свої справи.

— Як там не є, — наполягала Керол, — а я вважаю, що Ян був людиною чесною. І це потвердиться в той день, коли знайдуться скарби.

— Не турбуйся, — відповів Пітер. — Їх ніхто не знайде. Загублені скарби ніколи не знаходяться. Ходімо швидше, купимо все, що треба, а потім можна буде скупатися.

«Норець» лишився в Абінгдоні на цілу ніч. Поспішати не було потреби — попереду ще майже три тижні канікул. До того ж від свіжого повітря всіх хилило на сон, а тому спати полягали рано.

Керол прокинулася перша. Глянувши на годинник, побачила, що стрілки не показували ще й пів на сьому, хоч крізь ілюмінатор каюту заливало сонячне проміння. Спати більше не хотілося. Вона швиденько вдяглася і навшпиньки, щоб не розбудити Пітера, Джіл і Майкла, які ще міцно спали, вийшла з каюти.

На палубі повітря було свіже й прохолодне. Ніщо не порушувало спокійну гладінь річки, лише коли-не-коли скинеться десь маленька рибка. Трохи далі за течією зграйка качок хлюпотіла між осокою, об'їдаючи молоді пагінці, а в місті за річкою панувала німа тиша.

Стоячи на кормі, Керол обвела захопленим поглядом увесь катер. Він був невеликий, цей «Норець», завдовжки, певне, футів тридцять, не більше, але дуже зручний. На вигляд скромний, діловитий, він дуже відрізнявся від тих розмальованих суденець, що траплялися їм досі. Джіл казала, що «Норець» раніше був військовим портовим катером. І хоч містер Бренксом переробив його, як йому хотілося, і пофарбував у синій та сірий кольори, але обводи корпусу збереглися — міцні і водночас витончені.

На носі катера щось зашаруділо, і з люка висунулася голова містера Бренксома. Він помахав Керол рукою і вийшов, позіхаючи, на палубу. На ньому все ще була піжама.

— Що, Керол, подобається тобі подорожувати?

— О, як чудово! У мене ніколи не було таких захоплюючих канікул і… ну, я почуваю себе зовсім інакше…

Містер Бренксом усміхнувся.

— Радий це чути. А знаєш, дехто вважає, що на річці нудно, та я іншої думки.

— Я теж. Тут стільки цікавого!

— Звичайно, — мовив містер Бренксом, потягуючись. — «Норець» — гарне суденце. На ньому і в морі цілком безпечно, але по стількох місяцях праці мені більше до вподоби тихий спокій річки. Як на мене, то плавання по морю нагадує тяжку працю.

— А по-моєму, на морі було б нудно, — зауважила Керол.

— Цілком згоден! Я наперед тішуся, що цілих три тижні можна буде вилежуватися на сонечку, купатися, робити все, що заманеться. Таким, по-моєму, і повинен бути справжній відпочинок. Це те, що… — Він раптом замовк, пильно дивлячись у тому напрямі, де вдалині бовванів міст. — Хай йому біс!.. — пробурмотів він. — Я так і знав, що без цього не обійдеться.

— Що сталося? — здивовано запитала Керол.

Головний інспектор показав рукою на стежку. Підскакуючи на вибоїнах, до них поволі наближався коричневий мотоцикл, а на ньому — чоловік у синьому плащі й шоломі з навушниками.

— Навіть якби ми були в морі, вони наздогнали б нас на вертольоті чи в якийсь інший спосіб. А я так сподівався, що хоч цього разу мені дадуть спокій.

Мотоцикліст, під'їжджаючи, перебіг очима назви кількох човнів, що стояли ближче до мосту, і збільшив швидкість. Спинився він біля самого «Норця».

— Ви головний інспектор Бренксом, сер? Прошу вибачити, що доводиться турбувати вас о такій ранній порі, але я маю передати вам термінове повідомлення від начальника. — Він зійшов з мотоцикла, розстебнув шкіряну сумку, що висіла у нього на поясі, і витяг конверт. Головний інспектор скрушно похитав головою.

— Вибач мені, Керол.

Він стрибнув на берег і розпечатав листа.

— Буде відповідь, сер?

— Так. — Містер Бренксом узяв олівець і блокнот, які подав йому мотоцикліст і написав кілька слів. — Одвезіть це місцевому інспекторові поліції, — сказав він. — Попросіть його негайно передати телефоном в Уайтхол[2]. І скажіть йому, щоб рівно через годину на мене чекала машина тут, біля мосту.

— Слухаюсь, сер. — Посильний натиснув на стартер, розвернувся і помчав назад стежкою, підскакуючи на вибоїнах.

Містер Бренксом стрибнув на катер.

[2] Вулиця в Лондоні, на якій розміщені урядові установи Англії.