Янові скарби: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мало не забув! — вигукнув батько Джіл — Це те саме місце. Я приїздив сюди якось в одній справі. Дуже дивна, я б сказав, справа. Її й досі не доведено до кінця.

— Що ж то було, татку? — спитала Джіл. — Убивство чи що інше?

Містер Бренксом засміявся.

— Ні, не така звичайна справа, як убивство. То було щось на зразок пошуків скарбу.

— Так це ж дуже цікаво! Розкажи нам, таточку!

— Приготувати канати! — урвала розмову гучна команда Пітера. — Причалимо ось тут.

Дівчатка миттю схопилися на ноги, і Керол побігла вздовж борту на корму. Як тільки Пітер обережно підвів «Норця» до берега, вони разом стрибнули на землю і підтягли канати. Містер Бренксом спустився в носову каюту і виніс звідти дерев'яний молоток і два кілки з кільцями, їх забили в землю і прив'язали до кілець канати.

Містер Бренксом був задоволений тим, як пришвартовано катер.

— Ну от! — сказав він, ще трохи підтягнувши носовий канат. — А тепер, коли хочете, можете всі йти до крамниці.

— Я хочу послухати про ту справу, — мовила Джіл. — Ти ж саме зібрався нам розповісти.

— Про яку справу? — стрибнувши на берег, поцікавивсь і Майкл. — Що за справа?

— Татко збирався нам розповісти про пошуки скарбів у Абінгдоні, — пояснила Джіл. — Ну-бо, татку! Прошу тебе, розкажи. — Вона знову скочила на катер. — Ходи-но сюди, розкажеш. А потім ми підемо до міста купувати припаси. — Джіл подала руку й допомогла вилізти Керол.

— Про це в пресі не публікувалося, — мовив вагаючися батько Джіл. — Мені не варто розповідати.

— Але ми нікому не скажемо, — запевнив Майкл.

— Звісно, нікому, — підтримала його Джіл. — І Керол уміє зберігати таємниці, правда ж, Керол?

— Містере Бренксом, обіцяю: нікому ані словечка! — рішуче мовила Керол.

— І все ж мені не можна розказувати про це нікому, навіть вам, — повторив батько Джіл — А втім, — підморгнувши, додав він, — не думаю, що це завдасть якоїсь шкоди. А коли вже вам трьом розповідати, то, щоб було справедливість, треба покликати й Пітера.

— І маму! — додав Майкл, видираючись і собі на катер.

Головний інспектор заглянув крізь люк до каюти і похитав головою:

— Мама задрімала, не треба будити її тільки заради того, щоб послухала цю історію. До того ж більшість фактів вона знає ще з тих часів, коли все це відбувалося. Пітере!

— Що, тату? — Пітер виглянув із стернової рубки, де зосереджено вивчав карту річки.

— Йди до нас. Я маю дещо розповісти.

Коли всі сіли колом на палубі, що правила за дах для каюти, містер Бренксом почав:

— Це не зовсім звичайна історія, і я, далебі, не знаю, з якого боку до неї підступитися. Вона складається з кількох епізодів. Кожен з них сам по собі небагато важить, але коли їх об'єднати, то вийде правдива історія про одну надзвичайну таємницю. Мабуть, краще почати з того, як знайшли Яна.

Містер Бренксом заходився натоптувати люльку, а його слухачі тим часом ледве стримували нетерпіння.

— Було це під час війни, — нарешті почав він. — Якось на світанку, лише благословилося на світ, берегова охорона помітила в морі невеличкий човник, що погойдувався на хвилях десь за чверть милі від берега. Це сталося в Есексі, року, здається, сорок другого. А втім, де та коли — не має значення. Суденце виявилося невеличким вітрильником, але на ньому, здавалося, не було жодної живої душі. Отож послали рибальський човен подивитися. На дні вітрильника знайшли старого моряка, зовсім виснаженого. Увесь мокрий, він так змерз, що лежав непритомний. Рибалки перенесли його у свій човен, а вітрильничок взяли на буксир і притягли до берега.

— Він одужав? — спитала Джіл.

— Авжеж. Його одвезли до лікарні, і він одужав, але здоров'я до нього не повернулося. Це був старий чоловік, років сімдесяти, і кілька діб він плив морем без харчів у відкритому човні. При ньому був вузлик з деякими речами. Невдовзі виявилося, що він голландець. Старий трохи тямив по-англійськи і назвався Яном — просто Ян, та й годі. Коли спитали прізвище, він відповів: «Звіть мене просто старим Яном з Дордрехта». Певне, то було місто, де він раніше жив.

— Я не знаю всього, що сталося з Яном, знаю лише, що по кількох місяцях він опинився тут і жив разом з іншими стариками в одному з будиночків цього притулку. — Містер Бренксом тицьнув люлькою у напрямі притулку для старих. — Здається, в третьому.

Його слухачі озирнулися на рядок мирних котеджів.