— Чотири фунти, будь ласка, — попросила Джіл.
— Чотири фунти ми з'їмо за два дні, — зауважила Керол. — Нам треба чверть центнера[4].
— Вони ж погниють, — розважливо мовила Джіл. — Ми зможемо купувати фрукти в дорозі разом з хлібом та молоком. Візьмімо поки що фунтів сім.
Стара жінка зважила яблука.
— А ви певні, мої любі, що це не забагато? — добродушно спитала вона.
Але дівчатка запевнили, що саме стільки їм і потрібно.
— І ще дайте п'ять пакетів кукурудзяних пластівців. І бекону… добрячий шмат — фунтів на два чи три.
До цього додали ще чай, масло, джем та шість банок повидла.
— І сік! — нагадала Керол.
— О, консервовані боби! — вигукнула Джіл, угледівши на полиці банки з бобами. — Нам треба дуже багато бобів. Багато-багато, банок, скажімо, з двадцять.
Не часто до крамнички заходили такі гарні покупці. Старенька крамарка тупцювала туди-сюди, догоджаючи дівчаткам, ставала на стілець, щоб дістати продукти з горішніх полиць. Вона навіть почастувала Джіл та Керол великими плитками шоколаду, щоб, ласуючи, вони дедалі більше набирали товарів. Купа харчів росла, як на дріжджах: банки з консервованим супом, тушкованим м'ясом, солониною, дві дюжини коробок сардин, пляшки помаранчевого соку та імбирного пива, плитки шоколаду, гора пакетів смаженої картоплі, желе, консервовані фрукти, величезний шматок вишневого кексу, какао, макарони, пачка солі, ковбаса, сир, імбирні пряники, сухе та вершкове печиво, цілий рядок банок згущеного молока — Керол вважала, що в такий спосіб вони позбудуться клопоту з молоком. І нарешті, Джіл купила по півфунта різних сортів цукерок, що стояли у великих скляних банках.
— О! А ще ж цукор! — додала вона, згадавши про цукор. — І шість десятків свіжих яєць.
Минуло чимало часу, поки крамарка понаписувала ціни всіх закуплених продуктів на кількох паперових кульках. Чотири рази вона складала цифри, але щоразу виходила інша сума. Керол і Джіл, кожна окремо, робили те саме. Як тільки в усіх трьох вийшла приблизно однакова сума, з різницею всього в кілька шилінгів, старенька крамарка припинила підрахунки.
— П'ятнадцять фунтів, два шилінги та один пенс; п'ятнадцять фунтів та один пенс; п'ятнадцять фунтів, один шилінг та вісім пенсів, — мовила вона. — Мабуть, десь близько цього. Хай буде п'ятнадцять фунтів, та й по всьому.
— Спасибі вам! — подякувала Джіл. — Ви дуже ласкаві. — Вона вийняла гаманець і відрахувала гроші.
— Не знаю, любі мої, як ви це все донесете? — сказала жінка.
— Нам недалеко, — пояснила Керол, набираючи повні руки, пакунків. — Тільки до річки.
— О, у мене гарна думка, — сказала крамарка. — Зачекайте тут. Я зараз повернуся.
Крамарка поспіхом вийшла, і дівчатка побачили, як вона перейшла через дорогу і зникла в крамниці металевих виробів. Невдовзі вона з'явилася з новенькою зеленою тачкою, невміло маневруючи нею, проторохтіла через вулицю і втягла її у двері своєї крамниці.— Я попросила містера Вілсона, і він погодився позичити вам тачку на якийсь час, якщо ви будете обережні з нею, — пояснила вона.
— Прекрасно! — вигукнула Керол. — Ми будемо дуже обережні, постараємося навіть фарбу не подряпати.
— Ви, мабуть, збираєтеся пливти у верхів'я річки, — сказала крамарка, складаючи бляшанки на дно тачки. Дівчатка допомагали їй.
— Правду кажучи, ми збираємося на море, — гордо мовила Джіл, якій з думки не йшла майбутня мандрівка. — Ми пливемо в Голландію.
— Подумати тільки! — вигукнула жінка, загортаючи шматок бекону у великий, складений удвоє аркуш пергаментного паперу. — Ну й щасливі ви, дівчатка, такі цікаві у вас канікули.
— Еге, мабуть, ми таки щасливі, — непевно промимрила Джіл, уявляючи собі величезні простори бурхливого моря.
Вони поставили наспід банки з джемом, а зверху поклали легенькі пакети з кукурудзяними пластівцями. Невдовзі тачка була повнісінька, але все в ній не вмістилося. Що ж, доведеться повернутися ще раз за вантажем. Дівчатка обережно вивезли тачку крізь двері, і Керол, узявшись за ручки, покотила її по тротуару, а Джіл збоку підтримувала рівновагу. Перехожі дивилися на них з цікавістю, але дівчатка удавали, що нічого не помічають.
— Ну й довго ж ви! — обурився Майкл, коли вони нарешті добралися до сходів на набережній. Потім погляд його спинився на тачці з продуктами. — Оце все треба перевезти? Нічого собі робота!
Він вибрався на берег, щоб допомогти дівчаткам розвантажити тачку.
— Це тільки половина, — засміялася Джіл. — Ми скинемо все добро тут, біля сходів, і повернемося за рештою.
— А я тим часом перевезу все на катер, — весело сказав Майкл. Над усе в житті він любив поратися біля ялика.
Дівчатка залишили його укладати закуплені продукти в ялик, а самі подалися за рештою вантажу.
[4] Англійський центнер — близько 50 кілограмів.