— Перше питання — гроші, — почав Пітер, дістаючи папір та олівець. — Тато лишив їх стільки, що нам вистачить на три тижні. Проте, якщо ми візьмемо в борг повні баки пального, то ще й заощадимо чималу суму. Заправимося пальним у Генлі. Тато завжди бере його там у кредит.
Вирішили також, що Пітер і Джіл візьмуть по два-три фунти стерлінгів із своїх ощадних книжок — хай будуть гроші напохваті. Доки виберуться з Англії, не завадить мати необхідний резерв про всяк випадок.
Потім постало питання про харчі. Джіл і Керол мали подбати про харчування цілої компанії принаймні протягом двох тижнів. Майклові доручили одвезти дівчаток яликом до міста і чекати на них біля причалу, а потім переправляти продукти на катер в міру того, як Джіл і Керол купуватимуть їх.
— Паспорти! — раптом вигукнула Джіл. — Адже для виїзду потрібні закордонні паспорти. Я так і знала — щось таки стане на перешкоді.
— У мене є паспорт, — сказала Керол.
Але більше ніхто паспорта не мав, і не було ніякої можливості їх дістати. Проте Пітер зазначив, що паспорти потрібні тільки для в'їзду у чужу країну, а вони ж нікуди не збираються в'їжджати, крім Голландії. Якщо у них попросять паспорти, треба буде удати, що вони не розуміють по-голландськи.
— Ти оптиміст! — засміялася Керол. — А якщо цю просьбу прокричать тобі в самісіньке вухо, та ще й по-англійськи?
— Тоді нам доведеться сказати, що ми — троє маленьких діток — подорожуємо з тобою, Керол, а ти покажеш їм свій паспорт, — засміявся Пітер. — Не хвилюйся, придумаємо щось, коли треба буде.
— А як щодо географічних і морських карт, компаса та інших речей? — поцікавився Майкл.
Але Пітер мав готову відповідь на всі питання.
— Морська карта нам потрібна буде, — погодився він. — Ми її купимо десь по дорозі, коли спускатимемося річкою вниз.
— А не можна без неї обійтися? — спитала Джіл, дбаючи про те, щоб не витратити зайвого.
— Можна було б, — відказав Пітер, — але мені хотілося б мати карту. Це зручно — знати, в якому місці перебуваєш.
— А компас?
— Мабуть, теж потрібен. Але справжній корабельний компас дуже дорогий. Треба пошукати в магазині для іграшок, може, знайдеться який-небудь, скажімо, за півкрони[3].
— Якщо старий Ян прибув з… е-е… як зветься це місто?
— Дордрехт.
— Ага, з Дордрехта, — вела далі Керол. — То де ж цей Дордрехт?
Тривале мовчання.
— От так моряки зібралися! — засміявся Пітер. — Майкле!
— Слухаю, сер!
— Візьми прозорий папір з коробки для печива. Коли дівчата підуть по магазинах, збігай до бібліотеки і переведи з атласу карту Голландії. І не забудь позначити Дордрехт і всі порти по дорозі до нього.
— Єсть, сер!
— А тепер, як тільки ви, дівчата, будете готові, можна рушати. Ми ще сьогодні встигнемо одержати гроші на пошті. Потім я пошукаю компас, Майкл скопіює карту, а ви, Керол і Джіл, можете починати заготівлю харчів.
— Я добре знаю, що у нас нічого немає в шафі камбуза, — сказала Джіл. — Найкраще — просто зайти до бакалійної крамниці і купувати все, що там є.
— Завтра вранці ми вирушаємо! — вигукнув Майкл.
Очі в нього так і сяяли від збудження.
— Завтра? Яке там завтра! — мовив Пітер. — Сьогодні увечері. Не можна гаяти часу. Я хочу бути в Генлі на восьму годину ранку, коли відчиняється пристань, щоб одразу ж запастися пальним.
Через десять хвилин Джіл та Керол уже стояли в невеличкій бакалійній крамничці й оглядали полиці з продуктами, не знаючи, з чого починати. В голові Керол сяйнула блискуча думка — починати з харчів для сніданку, а далі купувати все, що потрібно для обіду та вечері. Отож передусім вони попросили яблук.
— Кожній по одному? — спитала стара крамарка.
[3] Півкрони — 2 шилінги 6 пенсів, тобто близько 30 коп.