КОЗАК-МАМАЙ. Чим ото стогнати, ану давай-но сюди твої міцні копита!
Тоді вони всі утрьох разом стискають порожню баклажку так, що сплющили її, і звідти випадає одна крапля.
Крап...
Просто на тата.
Цар-Панько приходить до тями.
ЦАР-ПАНЬКО. Як довго ж я спав.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ти б, тату, ще довше спав, якби я не...
КОЗАК-МАМАЙ. Що, якби?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Якби я не поцілувала ось цього хлопця!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А ти кажеш – еники-беники.
Царівна-Паньківна, Козак-Мамай та Коник-Химородник сіли верхи на Чарівного Веприка.
ЦАР-ПАНЬКО. Куди ж ви?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ви, тату, вивчайте свою цікаву книжку...
КОЗАК-МАМАЙ. ... а ми їдемо весь світ вивчати та визволяти!
Бо чарівний Веприк, везучи друзів, рушив із палацу.
Цар-Панько схилився до «Велесової книги», а корона насунулася йому на очі.
ЦАР-ПАНЬКО. О, поворожимо, що чекає на наших дітей! (Розклав «Велесову книгу», а на ній розкрутив свою чарівну корону). А під брилою білою, а під скелею чорною, а під жилою бистрою, там книга велія лежить і в собі всю правду держить!
Однак дощечки-сторінки книги були розв’язані та й розсипалися, корона, крутячись, та й зіскочила з них, впала вона зі столу й стрибнула простісінько в піч.
Дз-з-з!
Потрапивши у вогонь, чарівна корона, спалахуючи, полетіла вниз.
Картина 26
ОПОВІДАЧ. Отак ми ворожимо та радіємо, що я мало не забув про одне страшне підземне місце, б-р-р. Ой, з переляку й забув, як воно називається? Підкажіть, дітусі! Вірно, про пекло я забув розповісти.
В пекельному царстві саме святкували перемогу над Білим світом.
Найголовніший пекельник Вогнюра насилу перекричав гамір.
ВОГНЮРА. Відсьогодні й навіки віків Рай-країну нами переможено, отож пекло теперки все виходить нагору, аби володіти не лише світом пітьми, але й світом світла!
БІСОТА. Ура!
Не встигли вони докричати, як раптом почули згори гуркіт.
Гур-р-р!
Спершу до печери згори впало Бісеня.
БІСЕНЯ. Рятуйтеся!