СИРОТА. Боже, наче нова.
Торкає себе за шию бере баклажку, жадібно п’є.
Коник-химородник зупиняє його.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Стій! Тут же в одному ковтку – тисячі років, так Риба-міст казала... Та ти тепер безсмертний.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Як Козак-Мамай. – Таке в безсмертного козака ім’я.
СИРОТА-КОЗАК-МАМАЙ. І що? Тепер щоразу після подвигів мені будуть голову пришивати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А ти, можна подумати, цього й злякався?
КОЗАК-МАМАЙ. Я? Ану, дайте ще ковтнути! Отак одразу без ніякої школи? Козаком, та ще й безсмертним, зробився?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Як це без ніякої школи? А хто Змія-Жеретія переміг? А хто друзів не зрадив? А хто життя свого не пошкодував?.. Хіба це – не козацька школа?
Краплі води на Сироті починають сяяти і потроху стають чарівними візерунками нової козацької одежі.
Сирота, а тепер Козак-Мамай, здивовано оглядає себе, своє нове вбрання.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Що ж ти тепер робитимеш?
КОЗАК-МАМАЙ. Спершу нагодуємо Країну-руїну.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. А тоді, а тоді й усі інші голодні царства.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. О! Оце – козацька розмова, оце діло!
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. На це життя не вистачить.
КОЗАК-МАМАЙ. Вистачить, друзі. Нашого нового вічного життя вистачить.
Сказавши це, Козак-Мамай дав добряче напитися з баклажки Царівні-Паньківні та Коникові-химородникові, та Чарівному Веприкові.
Й ті теж взялися по одежі новими візерунками, змінилися.
Козак-Мамай бере за руку Царівну-Паньківну, вони цілуються.
Од цього поцілунку чарівні хвилі розлітаються навкруги, й, сяючи, перетворюють Країну-руїну знову на Рай-країну.
Картина 25
ОПОВІДАЧ. Отак знову ожила наша Рай-країна! Стривайте, а чи вся вона ожила? А що тим часом діється царському її палаці?
Там, в палац зайшовши, друзі раптом перелякано бачать у вітальні на долівці неживого Царя, неживого Панька.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ой, біда.
КОЗАК-МАМАЙ. Не журись, люба.
Козак-Мамай виймає фляжку-мушлю.
Але як не намагається він чарувати – оживити його вже нічим, вода в баклажці скінчилася...
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. І навіщо ми випили усю воду живильну?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. От тобі й еники-беники. Ми ж тоді не знали, що трапилося з твоїм татом...