Плюсь-плюсь...
Хлюпотиться, іскриться річкова вода. Наші друзі прибувають до Риби-моста.
Сирота вклонився.
СИРОТА. Здрастуй тобі, Рибо-мосте.
РИБА-МІСТ. Чи дізнався, чи довідався, як мені звільнитись?
СИРОТА. Рибо-мосте, ти спершу голову нахиляй, хвоста опускай, нас на той берег перепускай. А тоді й скажу, – гукає сирота.
Риба-міст так і робить, і вся ватага на Веприку переїздить нею на інший берег.
РИБА-МІСТ. Кажи, не муч.
Сирота нахилився до самісінького її вуха й таємно шепотить.
СИРОТА. Звільнишся, коли першого ж подорожнього скинеш зі себе у річку.
РИБА-МІСТ. А чи довго мені такого ждати?
СИРОТА. Оцього я не встиг запитати.
Помандрували далі.
РИБА-МІСТ. Агов, стійте. Та куди ж ви? Може, ще раз хочете проїхатися?
СИРОТА. Бувай, рибко.
Риба-міст зажурилася, так, що й не відчула, як на спині проросла житом.
Картина 21
ОПОВІДАЧ. Чи довго їхали наші любі друзі, чи ні, однак вони потомилися. А що тоді треба робити? Вірно, треба трохи відпочити. Особливо, коли в дорозі ніч застає, то воно не гріх і поспати трохи...
Сяє Місяць, як йому й годиться робити це уночі.
Під верстовим стовпом спить уся потомлена компанія.
Окрім, хіба, Конячого міністра.
Він тихенько краде у Сироти шаблюку-зміюку, замахується.
Од цього раптом прокидається першою Царівна-Паньківна.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Козаче, не спи!
Той хоче вхопити свої вірні вила-трійчата, однак міністр завбачливо одкинув їх ногою.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Спатиме вічним сном, як не відмовиться від тебе.
СИРОТА. Який же з мене козак вийде, якщо відмовлюся від друзів? А, особливо, від подруг?
Конячий міністр рубає його й він падає неживий.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Конику-Химороднику, тікай!
Той прокидається, тікає.