КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я ж казав, що це Риба-міст.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Тю на таку. Ще проковтне.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ні, – сказав Коник-Химородник, – вона таких, як ти, не ковтає.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Чому?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Гидує.
Заплакала вона і сльози її потекли крутими берегами в ріку.
РИБА-МІСТ. Здоров, тобі, хлопче. По волі, чи по неволі прийшов?
СИРОТА. Козак все по волі ходить. А мандруємо ми за Чарівним Веприком, чувала про такого?
РИБА-МІСТ. Чувала, лише не легко буде його здобути.
Зачувши таку розмову, Конячий міністр геть удичів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ох і сирота... Ну, гаразд, у нього коні говорять, а от риби – вони з одвіку німі – й теж раптом забалакали... Тут треба пильнувати за таким хлопчиськом!
Той саме почухав Рибу-міст під зябром.
СИРОТА. А ти не знаєш, де його шукати?
РИБА-МІСТ. Як не знати, коли він у Змія-Жеретія в глибокому льоху захований і од усього білого світу прихований.
СИРОТА. Навіщо ж він його у льоху тримає? Краще б Чарівний Веприк би краще жито сіяв, і людям би було і Змієві.
Риба-міст на це засміялася, аж мостиці на ній затряслися.
РИБА-МІСТ. Навіщо Змієві те жито, коли жоднісінька з його голів такого не їсть.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А що ж вони їдять?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Невже теж коней?
РИБА-МІСТ. Не жито, не коней, а от таких, як ви, людей.
СИРОТА. Чи їхати мені, чи не їхати?
Почухав потилицю Сирота.
Запала мовчанка.
Яку порушив Конячий міністр.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А може не треба нам до такого Змія, га? Бо в нього ж аж три голови, а в тебе, сирото, лише одна.
СИРОТА. Що? Це в мене – аж одна, а в нього – лише три! Поїхали! Перепускай нас на той берег!
РИБА-МІСТ. А ти звільниш мене?
СИРОТА. Може, я звільню тебе! Лише покажи, у який бік за Веприком рушати. До Змія в гості.
Конячий міністр од цього почутого й застогнав.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зубоньки... Ой, щось я наче захворів... Ой, не здужаю й кроку ступити...