Месник: Повісті та оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А як там Чаланк?

Хлопець одразу спохмурнів, опустив голову. «Як тут відповісти?..»

— Чого ж мовчиш, га?

— Пробачте мені, товаришу підполковник, я… я винен… Чаланка більше нема… Загинув Чаланк…— ледь чутно промовив Армен з гіркотою у голосі.

— А чого ж ти мені про це не сказав?

— Ну… як тут розповідати… То ж ваш Чаланк, а я… з моєї вини…— голос йому затремтів. Перед очима знову постала та страшна картина — закривавлений Чаланк з кинджалом у грудях,— і серце стислось од болю, а по щоках потекли тихі сльози.

Підполковник Кузнецов підійшов, по-батьківськи обняв його й сказав:

— Не треба, Армене, не муч себе, хлопчику мій… Ти не винен. Чаланк ціною свого життя помстився ворогові. Мені все відомо. Відомо й те, що ти підбив танк. Молодець, ти хоробрий хлопець і заслуговуєш нагороди. Матимеш ще одну медаль «За відвагу».

Армен швидко отямився, підтягнувсь і, стукнувши підборами, вигукнув:

— Служу Радянському Союзу!

Розділ шостий

Наші війська — село за селом, місто за містом — звільняли Польщу від фашистського ярма. Після п’яти літ окупації нарешті зі сходу прийшла визвольна армія, а з нею й створене на радянській землі Військо Польське.

Підполковник Кузнецов отримав од вищого командування особливе завдання: «За будь-яку ціну взяти місто». Саме з цієї причини він і зібрав у себе командирів батальйонів, щоб викласти план наступу.

— Ворог чекає нас, зрозуміло, зі сходу, а ми вдаримо з заходу. Для цього треба швидко обігнути місто південніше й вийти їм у тил… Приготуйтеся, через дві години почнемо.

…Полк Кузнецова, як і було задумано, зненацька вдарив по противнику з тилу, а тут ще несподівано з північного боку підоспіла підмога другої танкової армії, і гітлерівці, втікаючи, навіть не зрозуміли, звідкіля ж був той наступ на місто.

Так звільнили Люблін. Було те 23 липня 1944-го року.

Важке повітря стояло над містом. Згодом з’ясувалося, що фашистські тварюки збудували за два кілометри від Любліна концентраційний табір для військовополонених і мирних жителів. Пізніше цей табір став відомий у всьому світі під назвою Майданек.

Наступного дня підполковник Кузнецов, начальник штабу та комісар пішли в Майданек і повернулися пізно ввечері.

Була ніч. Кузнецов під враженням побаченого в концтаборі довго не міг заснути.

— Петре Михайловичу,— покликав тихо.

— Слухаю, Костянтине Георгійовичу,— озвався на сусідньому ліжку комісар.

— Не спиш?

— Не можу.

— Майданек — це щось нечуване й небачене в цьому світі,— зітхнув підполковник.— До якого ж звірства дійшов фашизм, які ж вони людожери…

— Неймовірне страхіття,— зітхнув і начальник штабу Рудаков.

— І вам не спиться, товаришу капітан? — Кузнецов випростався на ліжку.

— Хоч як силую себе заснути, а воно не йде з думок і все.

Кузнецов закурив.

— Коли в тридцять шостому Фра́нко мучив і розстрілював в Іспанії республіканців, протестував увесь світ. Однак сьогодні звірства Гітлера дійшли до того, що неможливо було й уявити.

— Костянтине Георгійовичу,— сказав комісар,— думаю, буде непогано, якщо ми й нашим солдатам покажемо Майданек. Тоді вони ще з більшою ненавистю йтимуть у бій.