Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це неправда! — скрикнула Сексон.

— Я бачила це все, голубонько, на власні очі. Тому й кажу: не бійтеся божого гніву після смерті, бійтеся тільки отих чанів з розсолом! Отож коли я стояла й дивилася, а той, що привів мене туди, поглядав у мій бік, усміхався і запитував, і заворожував мене своїми шаленими чорними, мудрістю стомленими очима — я вирішила, що така могила не для мого тіла… О, я люблю своє тіло; а як його любили інші! Га-га, чани з розсолом не для моїх губів, що знали стільки цілунків, і не для мого тіла, що дарувало стільки кохання!

Мерсідіз знову підняла віко скрині й помилувалася на своє погребне вбрання.

— Оце ж я й справила собі все для непробудного сну. Ось у цьому я й лежатиму в домовині. Якийсь давній філософ сказав: «Ми знаємо, що мусимо померти; але не ймемо тому віри». Та старі люди доймають тому віри. Доймаю і я.

Голубонько, пам’ятайте про чани з розсолом і не гнівайтеся на мене за великі комісійні. Щоб урятуватися від чанів, я не спинилася б ні перед чим!.. У вдови видерла б останній гріш, у сироти останню шкоринку хліба, в мерця мідяк украла б з повіків.

— Ви вірите в бога? — через силу спитала Сексон, скута холодним жахом.

Мерсідіз спустила очі й знизала плечима.

— Хто зна, чи є він. А я тим часом спочиватиму безтурботно.

— А кара? — І Сексон пригадала собі життя старої, що здавалося їй химерною казкою.

— То неможлива річ, голубонько. Якийсь давній поет сказав: «Бог таки добрячий хлопець». Колись я побалакаю з вами й про бога. Але ви його не бійтесь. Бійтеся тільки чанів з розсолом і того, що люди можуть зробити з вашим гарненьким тілом після вашої смерті.

Їхній теперішній рівень життя став непокоїти Біллі: йому здавалося, що, як на його платню, вони живуть занадто розкішно. Гроші у банк відкладають, за меблі щомісяця сплачують, за помешкання теж, харч добрий; і звідкись Сексон бере гроші ще й на матеріал для свого шитва. Він не раз пробував допитатися, як це пояснити, але замість відповіді Сексон тільки загадково всміхалася.

— І як це ти викручуєшся з грішми? — почав він одного вечора.

Він розкрив був рота щось запитати, але змовк і хвилин п’ять сидів насуплено, про щось міркуючи.

— Скажи, будь ласка, — озвався він нарешті,— куди подівся отой гарненький чепчик, що завдав тобі стільки клопоту? Я його й разу на тобі не бачив, а для малого він же завеликий.

Сексон вагалася; зціпивши губи, вона лукаво глянула на чоловіка. Брехати їй завжди було важко, збрехати ж Біллі було й зовсім неможливо. Вона помітила, як його затьмарені очі ще дужче затьмарилися, а обличчя стало суворе й похмуре, як завжди, коли його щось прикро вражало.

— Скажи мені, Сексон, ти ж… ти… не продаєш своєї роботи?

Сексон не втрималася і розповіла все, не минаючи ані ролі Мерсідіз Гігінс, ані її дивовижного посагу. Але Біллі не подався: він категорично заборонив Сексон шити на продаж.

— Таж я маю стільки вільного часу, Біллі, мій любий, — благала вона.

Він похитав головою.

— Дурниці! Я й слухати про це не хочу. Я взяв тебе і маю піклуватися про тебе сам. Ніхто не посміє сказати, що Робертсова дружина мусить працювати. Мені й самому ця думка нестерпна. Та й це зовсім і непотрібно.

— Але ж, Біллі,— почала вона знову.

— Годі! Це єдина річ, Сексон, якої я не попущу. Я не кажу, що мені не до вподоби гарні речі — ні, я їх дуже люблю. Вони мені чортзна-як подобаються, але тільки на тобі. Нароби їх хоч цілу гору, але для себе, і я на них охоче дам тобі, скільки треба грошей. Тепер я працюю собі цілий день, посвистую та думаю про хлопчика, та все радію, бо знаю, що ти сидиш удома і шиєш усяку всячину, і маєш з того неабияку втіху. А як ти шитимеш на продаж, то все піде під три чорти. Жінка Робертсова не повинна працювати на інших. Я пишаюся цим твоїм шитвом тільки перед собою. А зрештою, це ж тобі не потрібно.

— Ах ти ж любий мій, — прошепотіла Сексон, щаслива, дарма що зазнала поразки.

— Я хочу, щоб ти мала все потрібне тобі,— провадив він далі.— І ти все матимеш, доки в мене є дві здорові руки. Я ж бачу, як до ладу ти завжди вбираєшся, — і це мені подобається. Я вже не хлопчисько і, може, дечого довідавсь, чого б і не слід, доки познайомився з тобою. Але я добре знаю, що зроду не бачив жодної жінки, яка так пильнувала б не тільки своїх сукень, а й білизни. О!..

Він підніс руки, не знаходячи слів, аби виявити все, що думав і відчував, але за хвильку повів далі:

— Справа не тільки в охайності, хоча й це важливо. Чимало жінок охайні. Але цього ще замало. Тут щось інше. Це… ну, та це… Просто твоя білизна вся така біла, гарненька, добірна. Це впливає на уяву… Коли я думаю про тебе, то бачу й це. Знаєш, багатьом чоловікам краще б і не роздягатися, — та й жінкам також… Але ти… ти чудо, та й уже!.. І хоч який гарний на тобі одяг, а ти гідна ще кращого, і для тебе, люба, я нічого не пошкодую. Про це, Сексон, не турбуйся. Я можу підробляти просто жартома. Я в чудовій формі, ось минулого тижня Біллі Мерфі за один вечір заробив сімдесят п’ять доларів дзвінкою монетою, — він переміг хлопця на прізвисько Гордий Північанин. З цих грошей він і сплатив нам свій борг.

Але тут уже Сексон обурилася.

— Є ще такий собі Карл Генсен, — правив своєї Біллі.— Другий Шаркі^{23}, як величають його дешеві спортивні критики. А він сам зве себе чемпіоном американського флоту. Знаю я йому ціну — він просто здоровий лобуряка. Я бачив, який з нього боксер, і можу любісінько побити його. Секретар Спортивного клубу пропонує мені виступити проти нього. Переможцеві — кругленькі сто доларів. І всі їх я віддам тобі,— на ці гроші собі накупиш, чого душа хоче. Ну, що ти на це скажеш?

— Якщо я не повинна шити на продаж, то й ти не повинен виступати на рингу, — категорично відказала Сексон. — Але я й на думці не маю торгуватися з тобою. Якби ти мені навіть і дозволив заробляти, я тебе однаково нізащо не пущу на ринг. Ніколи в світі не забуду я, що ти оповідав мені про боксерів, як вони нищать своє здоров’я. Я не попущу, щоб ти калічив себе. Твоє здоров’я — наполовину моє. Якщо ти не братимеш участі в матчах, то й я не продаватиму своєї праці. І ніколи-ніколи не зроблю такого, що було б тобі неприємно.

— Ну, то й гаразд! — погодився Біллі.— А все-таки мені страшенно кортить накласти цьому хвалькові Генсену.