Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я казав Сарі, щоб вона віддала тобі старий материн комод, — шепотів Том, пробираючись із Сексон вузьким завулком поміж будинків. — Але тут вона затялася. Завела, що Дезі доводилась мені також матір’ю, як і тобі, хоча батьки в нас різні, і що комод цей завжди належав Дезіній родині, а не родині капітана Кіта, і що, виходить, комод мій, а як мій, то й вона на нього має певне право.

— Все вже гаразд, — заспокоїла його Сексон. — Вона продала мені комод ще вчора ввечері. Коли я повернулась додому, вона зустріла мене досить грізно.

— Дивно, — після нашої розмови вона цілий день лютувала. Скільки ти їй дала за комод?

— Шість доларів.

— Та це ж грабіж! Він не вартий і половини, — обурився Том. — Старий, як світ, з одного боку геть увесь потріскався!

— Я дала б за нього й десять доларів. Дала б, Томе, скільки б Сара не заправила. Це ж мамин комод. Я пам’ятаю, що за маминого життя він стояв у неї в покої.

У дровітні Том розшукав захований скарб. Розірвавши папір, куди його було загорнено, він витяг пощерблену заржавілу важку шаблю, таку, які мали при собі кавалерійські офіцери за часів Громадянської війни. Шабля була причеплена до поточеного міллю пояса з дебелого кармазинового шовку, оздобленого важкими шовковими китицями. Сексон мало не вихопила шаблю братові з рук. Вона витягла лезо з піхов і притулила губи до холодної криці.

Настав останній день її праці в пральні. Ввечері Сексон мала назавжди розпрощатися з цією роботою. Завтра о п’ятій годині пополудні вона піде з Біллі до мирового судді підписати шлюбного контракта. Берт і Мері будуть за свідків. Потому вони вчотирьох завітають до ресторану Барнума, щоб там в окремому кабінеті відсвяткувати урочистий день шлюбною вечерею. Після вечері Мері з Бертом підуть на вечірку до залп Міртл, а Біллі й Сексон, сівши на Восьмій вулиці в трамвай, поїдуть до себе на Пайн-стріт. Серед робітництва медовий місяць рідко справляють. Позавтра Біллі має прийти до себе на стайню, як завжди, щоб вчасно стати до своєї роботи.

Всі робітниці в прасувальні знали, що Сексон прийшла на роботу востаннє. Дехто щиро радів за неї, а були й такі, які заздрили, що вона придбала чоловіка й скине з себе ярмо тяжкої праці коло прасувальної дошки. їй дошкуляли жартами й глузуванням — така вже була мода в прасувальні: кожну дівчину, що йшла від них заміж, товаришки обов’язково брали на сміх. Але Сексон була занадто щаслива, щоб зважати на них, та й жарти ті були переважно добродушні, хоч і досить недвозначні.

У клубах пари, що звивалися з-під її праски, і в легких хвилях мережаних та муслінових тканин, що вилітали, мов білі крила, з-під її рук, Сексон усе ввижалося, як вона господарює в своєму котеджі на Пайн-стріті; і вона ще жвавіше прасувала, стиха наспівуючи модної за тих часів пісеньки, яку вона перекрутила на свій лад:

Як щось роблю, як щось роблю,

То все роблю для Біллі.

Близько третьої години з полудня робота в задушливій розпареній кімнаті досягла найвищого напруження — працювати було вже несила. Старші жінки важко зітхали й сопіли, у молодих обличчя поблідли, а під очима жінкам лягли чорні тіні; проте праски так само літали в їхніх стомлених, але впертих руках. Невсипуща наглядачка стежила пильним оком, чи не настигає десь істерика, і щойно вивела з прасувальні одну вузькогруду сутулу дівчину, щоб та, бува, не зомліла.

Раптом розтявся нелюдський дикий крик. Загострене напруження людських нервів урвалося, і жінки враз припинили роботу, — одні завмерли, тримаючи праски в повітрі, а іншим вони повипадали з рук. То скрикнула Мері. Сексон злякано зирнула на подругу — на плечі в неї тріпало великими лапатими крилами якесь дивне чорне звірятко. Мері ще дужче скрикнула й присіла, а химерний звір знявся вгору й почав битися в пополотніле обличчя жінки, що прасувала за сусідньою дошкою. Жінка скрикнула й зомліла. Летюче створіння знялося ще вище, безпорадно б'ючись крилами в стелю; зчинився дикий гвалт — збожеволілі з жаху жінки, махаючи руками, бігали по кімнаті, а інші поховалися під прасувальні дошки.

— Та це ж кажан! — прогримів голос старшої майстрині. Вона осатаніла. — Ви що — кажана вперше побачили?! Та він же вас не з’їсть!

Але ніхто її не слухав, годі було вгамувати перевтомлених прасувальниць. Декотрі жінки здалека не могли добрати, яка причина того гвалту, але в напруженій уяві спалахнуло слово «пожежа», і вони, пойняті панічним жахом, кинулися до вузьких проходів. їхній безглуздий, звірячий зойк тремтів на одній високій ноті, заглушуючи голос старшої, що намагалася їх угамувати. Спершу Сексон тільки здригнулася з несподіванки, однак істерична паніка захопила її теж, і вона втратила владу над собою. Вона, щоправда, не кричала, але разом з іншими, як божевільна, кружляла по кімнаті. Орда несамовитих жінок ввалилася в сусіднє приміщення, і робітниці, що працювали там, кинулися за ними, тікаючи від невідомої небезпеки. За десять хвилин пральня спорожніла — лише кілька чоловіків з ручними гранатами снували туди й сюди, шукаючи причину гвалту.

Старша майстриня була огрядна, та завзята. Оскаженіла юрба, мов хвиля, потягла її за собою, але вона втрималася

на півдорозі, пробилася назад і миттю накрила невидющого гостя кошиком з-під білизни.

— Я не знаю, який на вигляд бог, але чорта допіру я бачила, — істерично вигукувала Мері між вибухами сліз і сміху.

Сексон сердилася на себе: вона злякалася не згірше за інших і піддалася безглуздій паніці.

— Всі ми дурепи, — промовила вона. — То був звичайний кажан. Я чула про них. Вони живуть по селах. Вони не зачеплять і мухи. А вдень вони сліпнуть. Це саме сталося і з цим. Просто — звичайнісінький кажан, та й уже!

— Нема дурних, — обурилася Мері,— Я знаю, що то був сам чортяка. — Вона схлипнула кілька разів, а потім знову істерично засміялася. — Ти бачила, як місіс Бергстром зомліла? А він тільки торкнувся її обличчя. Мені скочило щось на плече й схопило за голу шию, немов мрець холодною рукою. Проте я не зомліла. — Вона знову засміялася. — Так ужахнулася, мабуть, що й зомліти не змогла.

— Ходімо назад, — заспокоювала її Сексон. — Ми й так уже змарнували півгодини.

— Не піду. Хай мене хоч розстріляють — я зараз же йду додому. Нізащо не візьмуся тепер за праску! Хіба не бачиш, як мене трусить?

Одна жінка зламала собі ногу, друга — руку, і майже всіх поприкрашали синці та вразки. Ані вмовляння, ані погрози старшої майстрині не могли переконати жінок, щоб стали до праці. Вони були надто знервовані й перестрашені; знайшлося небагато відважних, що насмілилися ввійти до пральні, аби повиносити звідти капелюшки та кошики решти прасувальниць. Сексон була серед тої невеличкої жменьки жінок, що повернулися й працювали аж до шостої години.

— Ну, Берте, ти вже зовсім упився! — докірливо скрикнула Мері.

Всі четверо сиділи в окремому кабінеті ресторану Барнума. Весільну вечерю, досить скромну — хоч на погляд економної Сексон, аж надто розкішну — було скінчено.

Берт зі шклянкою червового каліфорнійського вина в руці (що коштувало в ресторані п’ятдесят центів пляшка), підвівся, збираючись виголосити промову. Щоки йому палали, а в чорних очах гарячково спалахували вогники.

— Ти вже був напідпитку, як прийшов по мене, — казала далі Мері.— Це ж одразу впадає в око.

— Порадься з окулістом, голубко, — відповів він. — Бертрам сьогодні почувається чудово. Він тут, аби потиснути лапу своєму давньому товаришеві… Біле, друзяко, ось тобі моя рука! Мені здається, ми кажемо цеї хвилини: «здоров» і «прощавай»! Ти вже тепера одружений, Біле, і сидітимеш удома. Гуляти з парубками вже годі. Тепер ти маєш пильнуватися, застрахувати своє життя від усяких пригод, одержати страхового поліса, вступити до будівельного та кредитового товариств, до похоронного бюро…