Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Три сотні! — промурмотів Біллі, зосереджено насупивши брови. — Три сотні доларів, даймо, по шість відсотків, — отже, шість центів на долар, шістдесят центів на десять доларів, шість доларів на сотню, на три сотні — вісімнадцять доларів! О, на десять я вмію множити, — не турбуйся! Тепер поділи вісімнадцять на дванадцять — маєш півтора долара відсотків на місяць. — Він замовк, тішачись своєю вченістю. Аж тут у нього на обличчі промайнула нова думка. — Стривай! Це ще не все! Ще ж відсоток за меблі на чотири кімнати! А тепер поділи на чотири. Скільки вийде, як поділити півтора долара на чотири?

— П’ятнадцять на чотири буде три і три залишається, — зацокотіла Сексон. — Тридцять на чотири — буде сім; отже, двадцять вісім, два залишається; а дві чверті становлять половину. Готово!

— Ну й ну! Ти, я бачу, в обрахунках жвава! — Він примовк на хвильку. — Я за тобою не стежив… то скільки в тебе, кажеш, вийшло?

— Тридцять сім центів з половиною.

— Ага! Тепер побачимо, скільки я переводжу грошей на свій закамарок. Десять доларів на місяць за чотири кімнати, це буде два з половиною долари за одну. Додай до цього тридцять сім з половиною центів на меблі — буде два долари вісімдесят сім центів з половиною. Відніми від шести доларів…

— Буде три долари дванадцять з половиною центів, — швидко підказала Сексон.

— Маєш! Отже, три долари дванадцять з половиною центів я заробляю на кожній нашій кімнаті. Ти диви! Виходить, шлюб це все одно, що ощадна каса!

— Але ж меблі псуються, Біллі.

— Ото нечиста сила! Як же це мені з голови вискочило? Треба було й це врахувати. Ну, та дарма, ми на нашому будиночку здорово заробили! Чи так чи сяк, а наступної суботи ти вийдеш, не затримуючися, з пральні, і ми підемо купувати меблі. Учора ввечері я заходив до Селінгера. Я йому дам одразу п’ятдесят доларів, а решту сплачуватиму по десять доларів щомісяця. За двадцять п’ять місяців розквитаюся, і меблі будуть наші. І пам’ятай, Сексон, купуй усе, чого тільки душа забажає, хоч би яких грошей воно коштувало. На те, що потрібне для нас, грошей не треба жаліти. Зрозуміла?

Вона кивнула головою, і обличчя її не зрадило: Біллі нічого не знав про численні дрібненькі господарські хитрощі, яких вона понадумала, аби зберегти зайвого цента. Очі їй радісно затуманились.

— Ти такий добрий до мене, Біллі,— прошепотіла вона, горнучись до нього, і враз опинилася в його обіймах.

— А-а, то ви вже зворкувалися! — скрикнула Мері одного ранку в пральні. Дівчата не пробули й десяти хвилин за роботою, як око Мері помітило у Сексон тоненьку каблучку з топазом на середньому пальці лівої руки. — Хто ж той щасливець? Чарлі Лонг чи Біллі Робертс?

— Біллі,— почулася відповідь.

— Тю! Береш собі хлоп’ятко на виховання, еге?

Мері помітила, як прикро допекли ці слова приятельку, і враз схаменулася.

— Бач яка!.. Та я жартую! Ох, і рада ж я за тебе!.. Біллі чудовий хлопець, і я така рада, що ти будеш за ним. Не багато знайдеться таких, як він, — а якщо й знайдуться, то не вельми охочі женитися. Вам обом пощастило. Ви скроєні одне для одного. Кращої жінки за тебе не знайде він серед наших дівчат. Коли ж весілля?

За кілька днів дорогою з пральні Сексон зустріла Чарлі Лонга. Він заступив їй дорогу, набиваючись на розмову.

— То ви тепера воловодитеся з боксером, — буркнув він. — Сліпець і той бачить, чим ця пісенька скінчиться!

Уперше в житті не злякалася вона цього здоровезного, чорнобрового парубка з волохатими руками й пальцями, що стояв перед нею. Вона показала йому ліву руку.

— Бачите цього персня? Хоч який ви там дужий, а не спромоглися вдягнути мені такого на палець. А Біллі Робертс зробив це за один тиждень. Він пошив вас у дурні, Чарлі Лонгу, і потрапив поладнати зі мною.

— А нехай вам трясця! — відрубав Лонг.

— Він не такий, як ви, — не спинялася Сексон. — Біллі — справжній чоловік, чесний і порядний.

Лонг хрипко зареготався.

— Він з вами спритно впорався!

— Із вами також! — відтяла вона йому.

— Я міг би вам багато дечого про нього розказати. Повірте, Сексон, — тиха вода греблі рве. Якби ви знали…

— Краще не в’язніть до мене, — урвала його Сексон. — А ні, то я йому все скажу, і він вам покаже, хвалько ви нікчемний!..

Лонг ні в сих ні в тих переступив з ноги на ногу, а тоді неохоче відступився:

— А ви козир-дівка! — скрикнув він, нарешті, аж трохи захоплено.

— І Біллі Робертс не згірший за мене! — засміялася вона й рушила своєю дорогою. Пройшовши кілька кроків, вона зупинилась. — Слухайте-но!.. — гукнула вона.