Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але плідне крутійство, — заперечила місіс Мортімер, весело зблиснувши очима з-поза окулярів.

— І так, і ні,— затявся Біллі, говорячи своїм звичаєм, повільно й розважливо. — Якби всі фермери садовили квіти поруч із городиною, тоді б усі вони діставали подвійну ціну, і подвійної ціни взагалі не стало б, тобто нічого б не змінилося.

— Ви протиставляєте теорію фактові,— не згоджувалася місіс Мортімер. — Факт той, що всі фермери цього не роблять. Факт той, що я дістаю подвійну ціну. Цього ви не заперечите.

Біллі це не переконало, хоч він і не знайшовся на відповідь.

— Все одно, — промурмотів він, похитавши головою. — Тут воно щось не те, в кожному разі воно не для нас — не для моєї жінки й не для мене. Я не знаю зараз, як це сказати: може, пізніше надумаю.

— А тим часом ходім оглянемо все, — запросила місіс Мортімер. — Я вам усе покажу і розповім, яким чином я це все викохала. Потім ми відпочинемо, і я почну з самого початку. Бачте, — вона звернула погляд на Сексон, — мені дуже хочеться, щоб ви зрозуміли, що в сільському господарстві найголовніше — як приступити до діла. Я не тямила анічогісінько, коли осілася на землі, і до того ще й не мала такого славного дужого чоловіка, як ви маєте. Я була сама-самісінька. Але стривайте, я вам все розкажу.

Цілу годину провівши поміж грядок городини, поміж кущів ягід та фруктових дерев, Сексон скупчила в голові силу цікавих відомостей, щоб пізніше на дозвіллі перетравити їх. Біллі також уважно слухав місіс Мортімер, але сам лише зрідка докидав запитання. Господиня повела їх до пташні, де було теж чисто й охайно; тут в окремих вольєрах вона тримала кількасот сніжно-білих курей дрібної породи.

— Білі леггорни, — пояснила місіс Мортімер. — Ви уявити собі не можете, скільки я на них заробила цього року. Я ніколи не тримаю курок, коли вони перестають нестися.

— Оце ж саме я казав тобі й про коней, Сексон, — зауважив Біллі.

— І завдяки найпростішому в світі способу, до якого домислиться не всякий фермер, вони в мене несуться взимку, коли яйця найдорожчі. Окрім того, я маю своїх постійних покупців; вони за дванадцятку платять мені на десять центів більше проти ринкової ціни, бо я постачаю тільки одноденні яйця.

Місіс Мортімер кинула погляд на Біллі: він, очевидячки, ще надумував щось.

— Знову так і не так? — спитала вона.

Він кивнув головою.

— Так і не так. Якби кожен фермер постачав одноденні яйця, тоді взагалі не було б дорожчих яєць. Не було б ані гірших, ані кращих.

— Але ж не забувайте, що всі яйця мали б бути тоді одноденні, геть усі! — відказала місіс Мортімер.

— Може, й так, тільки не про мене з жінкою воно писане, — заперечив Біллі.— Оце ввесь час крутилося мені в голові — тільки я ніяк не міг спіймати його за хвіст. Ви кажете за теорію і факти. Для нас із Сексон оці десять центів надвишки — теорія. А факт той, що в нас немає ані яєць, ані курей, ані землі, де б могли бігати й нестися квочки.

Господиня кивнула співчутливо головою.

— Але це ще не все, з чим я не згодний. Я ще щось маю сказати — отак воно крутиться, крутиться, а на язик не йде.

Вони навідалися до котячої повітки, до сажа, до корівника й завітали, нарешті, до господи, яку місіс Мортімер називала своєю «халупчиною». Все в неї було невелике, але все родило гроші, запевняла вона, тут-таки прикидаючи свої прибутки.

Сексон і Біллі аж дух захопило, коли вони почули, скільки вона платила й одержувала за породистих перських котів, честерських свиней, шотландських коллі та джерсейських корів. Молоко джерсейських корів місіс Мортімер теж збувала своїй спеціальній клієнтурі і брала за нього по п’ять центів дорожче на кварті, ніж коштувало молоко від найкращих місцевих корів. Біллі впала в око різниця між її садком та занехаяною садибою старого фермера, де вони ночували цієї ночі, а місіс Мортімер ще й багато інших відмінностей показала йому, з якими він мусив здебільшого погодитись.

Потім вона розповіла ще про одну статтю свого прибутку — про варення та джеми, які їй замовляли заздалегідь і платили незрівнянно більше, ніж у крамницях. Сексон і Біллі сиділи у вигідних плетених кріслах на веранді та слухали, як місіс Мортімер розбудувала продаж свого варива, постачаючи його лише до найкращого ресторану й клубу в Сан-Хозе. Зі зразками своєї продукції вона пішла до власника ресторану й клубного економа, довго з ними сперечалася, але зрештою власника ресторану переконала зробити з її варення «спеціальні страви», розрекламувавши їх відвідувачам і головним чином піднявши ціну на всі страви, до складу яких воно входить.

Протягом усієї її розповіді в Білових очах виразно проступало несхвалення. Скінчивши, місіс Мортімер почекала, що він скаже.

— А тепер почніть з самого початку, — попрохала Сексон.

Але місіс Мортімер заявила, що вони не почують більш ані слова, доки не згодяться повечеряти в неї. Сексон прийняла пропозицію, не звертаючи уваги на похмурість Біллі.

— Отож, — провадила далі місіс Мортімер, — спочатку я нічогісінько тут не тямила, бо ж я народилась і виросла в місті. Про село я тільки й знала, що туди їздять відпочивати, а сама воліла гори, море й курорт. Майже все своє життя я прожила серед книжок. Багато років я працювала головною бібліотекаркою донкастерської бібліотеки. Потім одружилася. Містер Мортімер теж був кабінетна людина — професор Сан-Мігуельського університету. Він довго хворів, і коли помер, я залишилася зовсім без коштів. Не встигла я розрахуватися з кредиторами, як від страхового поліса небіжчика не зосталося ані шеляга. Сама я була змучена й виснажена мало не до грані нервової прострації і цілком безпорадна в житті. Кінець кінцем, маючи при собі останні п’ять тисяч доларів, я вирішила поїхати на село й завести власне господарство. Я обрала цей клаптик землі: клімат тут чудовий, трамвай від Сан-Хозе лише за чверть милі — тож я й купила його. Дві тисячі сплатила готівкою, а на дві тисячі дала заставного листа. Земля обійшлася мені по двісті доларів на акр.

— Двадцять акрів! — скрикнула Сексон.

— Щось неначе тіснувато, — зауважив Біллі.

— Куди там, занадто просторо! Перш за все я віддала половину землі в оренду, — так воно й досі ведеться. Довгий час мені й решти, десятьох акрів, було забагато. Тільки ось тепер я починаю відчувати, що не завадило б трохи поширити свої володіння.

— І десять акрів харчують вас і двох робітників? — здивувався Біллі.

Місіс Мортімер захоплено сплеснула в долоні.