Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Слухайте-но сюди. Я ж була бібліотекаркою, і зналася на книжках. Передусім я перечитала все надруковане на цю тему й передплатила найкращі сільськогосподарські журнали та газети. Ви питаєте, як можуть десять акрів прохарчувати мене й моїх двох робітників? Я скажу вам. У мене четверо помічників. І моїх десятьох акрів, звичайно, вистачає і на них, і на Гану — це шведка-вдова, вона у мене господарює в хаті й виявляє неоціненну поміч під час сезону варення та джемів, і на дочку її, що ходить до школи й теж нам допомагає, та на мого небожа, якого я взяла в прийми. Треба сказати, що ці мої десять акрів покривають усі видатки по господарству — і на утримання будинку та садиби, і на племінну худобу.

Сексон згадала, що казав монтер про португальців.

— Але суть зовсім не у ваших акрах! — скрикнула вона. — Це все завдяки вашому розумові, і ви це чудово знаєте!

— Отож-бо й є, голубонько. Це саме й показує, яким людям може пощастити на селі. Пам’ятайте, земля щедра. Але й до неї треба щедрим бути. Ось цього ніяк не втямить старосвітський американський фермер. Розум, ось що найголовніше. Наш фермер, навіть коли йому стане ясно,

що земля виснажилася і потребує угноєння, навіть тоді він не розуміє різниці між дешевими і дорогими — отже, кращими — добривами.

— І про це мені теж хотілося б дізнатися! — скрикнула Сексон.

— Я розкажу вам усе, що сама знаю, але ж ви, мабуть, дуже стомилися. Я помітила, що ви трохи накульгуєте. Ходімо до хати — про речі не турбуйтесь, я пошлю по них Чанга.

На Сексон, що мала природжену любов до всього гарного, надто до речей особистого вжитку, маленька господа справила незабутнє враження. Вперше в житті опинилася вона в оселі людини середньої верстви; те, що вона побачила, не тільки перевершило всі її сподівання, ба навіть далеко відбігало вбік від картин, що їй малювала уява. Місіс Мортімер помітила, як заблищали очі в Сексон, коли та роздивлялася навколо, і, добродушно хизуючись своїм помешканням, стала водити і показувати їй усе, розповідала, скільки коштував матеріал, пояснювала, що вона власними руками фарбувала підлогу, збивала шафи з книжками, сама склала м’яке крісло, що прислав їй антиквар. Біллі обережно ступав позаду. І хоч поводився він як звичайно, йому пощастило уникнути незграбності навіть за столом, дарма що вони з Сексон уперше в житті вечеряли у приватній господі, де їм услуговувано.

— Якби ви завітали до мене на той рік, я влаштувала б вас у кімнаті для гостей, яку я збираюся добудувати, — з жалем промовила місіс Мортімер.

— Та нічого, — відказав Біллі,— і так велике вам спасибі. Ми доїдемо трамваєм до Сан-Хозе і заночуємо в готелі.

Але що місіс Мортімер ніяк не могла заспокоїтись, не маючи де притулити їх на ніч, Сексон попрохала її розказати їм ще про своє господарство.

— Пам’ятаєте, я вам казала, що за землю дала готівкою всього дві тисячі доларів, — мовила знову місіс Мортімер. — Отже, починати я мусила з трьома тисячами. Звичайно, всі мої родичі й друзі пророкували мені невдачу. І, звичайно, я наробила багато помилок, але якби я не вивчала спеціальної літератури, то наробила б їх ще більше. — Місіс Мортімер показала рукою на полички з книжками й журналами вздовж стін. — Я й досі не перестаю вчитися. Щоб не відставати від науки, я почала виписувати звідусюди звіти дослідних станцій. Невдовзі я переконалася, що наші старосвітські фермери хазяйнують казна-як; і знаєте, я не дуже й помилялася. Ви навіть уявити не можете, які дурні бувають часом наші старосвітники! Я вже й радилася з ними, розмовляла, силкувалася довести безглуздість їхніх застарілих методів, домагалася, щоб вони хоч якось обгрунтували свої допотопні забобони. А досягла я тільки одного, — навіть найостанніший з них вирішив, що я дурепа і що лиха мені не минути.

— Але ж вийшло не по-їхньому! Зовсім ні!

Місіс Мортімер вдячно усміхнулася.

— Іноді ще й тепер я цьому дивуюся. Але я з роду завзятців, що давно вже відірвалися від землі, тож і могли побачити речі по-новому. Якщо я переконувалася в слушності якогось заходу, я тут-таки проводила його в життя, хоч би який він був чудний. Ну, ось візьмім колишній садок: нічого він не вартий був, навіть гірше, як нічого. Старому Келкінсові мало серце не розірвалося, коли вій побачив, як я розходилася в садку. А гляньте на цей самий садок тепер! Ось тут, де тепер будиночок, стояла жалюгідна халупа. Спершу мені довелося не займати її, але я одразу знесла старий корівник, саж, курник, геть усе розчистила. Сусіди тільки головами хитали, що самотня вдова таким марнотратством пробує вибитись зі скрути. Але це ще не все. Вони просто заніміли, коли почули, що я заплатила по двадцять доларів за трьох породистих честерських поросят, ще зовсім молоденьких. Потім усіх простих курей спродала, а натомість придбала білих леггорнів. Дві захлялі корови, що припали мені гуртом з усією садибою, пішли до різника по тридцять доларів за голову, а за дві чистокровні джерсейські телички я заплатила дві з половиною сотні — і вигадала на цьому грубі гроші, тоді як Келкінс та інші фермери цупко трималися своїх недоростків, що їх навіть годувати не виплачується.

Біллі схвально кивнув головою.

— Пам’ятаєш, що я казав тобі про коней, — знову нагадав він Сексон, і, підохочений увагою господині, з ділового погляду дуже докладно розповів про коней.

Коли Біллі вийшов надвір попалити, місіс Мортімер перевела розмову на шлюбне життя Сексон і навіть не змигнула, почувши про Білову схильність до боксерства та до розправ зі штрейкбрехерами.

— Симпатичний молодик, та ще й порядний, — сказала вона Сексон. — Це з обличчя знати. А як кохає вас і пишається вами! Ви й не уявляєте, як мені приємно було бачити, коли він дивився на вас, особливо коли ви говорите. Він поважає вашу думку, бо інакше був би не подався з вами в мандри — адже це тільки ваш власний задум. — Місіс Мортімер зітхнула. — Ви дуже щасливі, дитино моя, дуже щасливі. Ви ще не знаєте, що таке чоловічий розум. Ось постривайте, хай-но він запалиться вашою ідеєю! Ви просто вразитесь, коли побачите, як він заходиться! Ви ледве за ним встигатимете. А поки що перед повинні ви вести. Пам’ятайте, що ваш чоловік — дитя міста. То буде нелегко — відзвичаїти його від того єдиного способу життя, що він знає.

— О, та місто йому теж спротивіло… — почала Сексон.

— Але не в такій мірі, як вам. Кохання — ще не все в житті чоловіка, як то є в жінки. Вам місто завдало більше горя. Це ж ви втратили свою маленьку дитину. Проти вашої втрати, проти ваших душевних мук — його біль був мимобіжний. Хіба ж міг він відчувати такий органічний зв’язок з дитиною, як ви?

Місіс Мортімер обернулася до Біллі, що з’явився на порозі.

— Ну що ж, спіймали ви вже неслухняну думку, що не давала вам спокою?

— Та ніби намацав, — відповів він. Місіс Мортімер жестом запросила його сісти в крісло. — Справа в тому, що…

— Стривайте, одну хвилинку, — перервала його вона. — Це крісло гарне, велике й міцне — так само, як і ви, принаймні здоровий і дужий, а ваша жіночка дуже втомлена… Ні, ні, сидіть, будь ласка, якраз вашої сили вона й потребує. Так, я вас прошу, пригорніть її.

І місіс Мортімер посадовила Сексон йому на коліна.

— Ну а тепер, добродію, — ні, двійко вас просто як намальовані! — тепер кажіть, що ви маєте проти мого способу заробляти на прожиття.

— Ні, проти вашого способу я нічого не маю, — хутко відказав Біллі,— Ваш спосіб собі правильний, навіть чудовий. Бачте, я тільки хочу сказати, що для нас він непридатний. Ми б так не здолали. У вас і знайомі заможні, вони знали, що ви були бібліотекаркою, а чоловік ваш професорував. Та й ви мали… — Тут він на хвильку затнувся, не певний, як його б точніше висловити свою думку, ще не зовсім ясну йому самому. — Одне слово, у вас були ті засоби, яких у нас нема й не може бути. Ви маєте освіту і… не знаю, як сказати… ну, знаєте, як вестись у товаристві, як свій інтерес провадити… А нам усе те невідомо.

— Але ж, юначе, ви можете навчитися, чого треба, — наполягала місіс Мортімер.

Біллі похитав головою.