Пробудження Лол В. Штайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цього дня він був сам.

Він виходив із кіно, десь у центрі міста. Поки всі штовхалися в коридорі, він не поспішав. Коли він вийшов на тротуар, примружив очі на світлі, трохи затримався, щоб подивитися навколо себе. Він не побачив Лол В. Штайн, він ніс свою куртку на плечі, притримуючи рукою, він легко підкинув її, потім — надів, все ще не поспішаючи.

Чи був він схожий на її нареченого з Т. Біч? Ні, він нічим не нагадував його. Чи мав він щось у манері від цього зниклого коханця? Напевне, так — у тому погляді, яким він дивився на жінок. Певно, він упадав за всіма жінками, мабуть, тільки з ними він міг зносити це вимогливе тіло, яке продовжувало вимагати ще і ще, при кожному погляді. Так, у ньому це було, вирішила Лол, він це випромінював, цей перший погляд Майкла Річардсона, той, який Лол знала ще до балу.

Він не був таким молодим, яким здався Лол першого разу, коли вона його побачила. Можливо, вона помилялася. Безперечно, вона подумала, що він, мабуть, був нетерплячим, і, можливо, злегка жорстоким.

Він уважно оглянув бульвар навколо кінотеатру. Лол обійшла будівлю.

Спинившись позад нього, у своєму сірому плащі, Лол чекає, коли він нарешті вирішить, куди йти.

Я ніби бачу це:

Літня спека, яку вона майже не помічала до цього дня, залишаючись неуважною, раптом вибухає і розповсюджується. Ось Лол уже повністю підкорена нею. Все стає нею — вулиця, місто, цей незнайомець. Якою є ця спека, якою є ця втома? Це вже не вперше. Вже кілька тижнів вона ніби відчувала бажання, щоб тут було ліжко, щоб покласти на ньому своє тіло, важке, налите свинцем, якому так важко рухатися, цю безплідну та ніжну зрілість, прямо на краєчку свого падіння, на глуху та зажерливу землю. Ах, яким є це тіло, і раптом вона почувається позбавленою його? Де воно, те тіло жайворонка, яке вона мала до цього часу?

Він вирішив: почав підніматися бульваром. Чи він вагався? Так. Він подивився на годинник і зважився піти саме в цьому напрямку. А Лол, чи могла вона вже назвати ім’я тієї, яку він збирався зустріти? Ще не зовсім. Вона не знає, що саме її вона переслідувала, в образі цього чоловіка із С. Тахла. Але все ж таки для Лол вона вже не лише та жінка, яку вона побачила мигцем біля свого саду, я гадаю, що для Лол вона вже є більшим.

Якщо було конкретне місце, де йому слід бути в певну годину, він ще мав деякий час між цією годиною і оцим самим, теперішнім моментом. Отже, він використовував цей час так, попрямувавши скоріше туди, ніж у якесь інше місце, у неясній надії, яка ніколи не полишала його, як думала Лол, зустріти ще одну жінку, піти за нею, забути ту, з якою він збирався зустрітися. Цей час, він би витратив його в спосіб, який Лол вважала божественним.

Він ішов рівним кроком, проминаючи вітрини. Це вже не вперше впродовж цих кількох тижнів він іде так. На одиноких і вродливих жінок він оглядався, іноді й зупинявся, вульгарний. Лол здригалася кожного разу, ніби він дивився на неї.

Тоді, давно, зовсім юна, вона вже бачила на пляжі таку поведінку, подібну до поведінки багатьох чоловіків у С. Тахла. Чи вона згадала раптом, що страждала через це? Чи усміхалася вона від того? Можливо, ці перші кроки її юності містяться відтоді в ніжній та щасливій пам’яті Лол. Тепер вона помічає їхні погляди, що звернені на неї, у чіткій відповідності. Вона сама не бачить себе і таким чином її можна побачити в інших. Ось вона, всемогутність тієї матерії, з якої її створено. Без певного порту приписки.

Вони йдуть пляжем, для неї. Вони не знають. Вона йде за ним без болю. Його крок широкий, він залишає верх свого тіла майже повністю непорушним, стриманим. Він не знає.

То було в якийсь робочий день. Було мало людей. Наближався розпал сезону відпусток.

Я ніби бачу це.

Обачна, розважлива, вона йде доволі далеко позад нього. Коли він проводжає очима іншу жінку, вона схиляє голову і злегка відвертається. Те, що він, можливо, і може побачити — це ось цей сірий плащ, цей чорний берет, і більше нічого, нічого небезпечного. Коли він спиняється перед вітриною, або чимось іншим, вона уповільнює крок, щоб не спинитися одночасно із ним. Якби вони побачили її, чоловіки з С. Тахла, — вона б утекла.

Вона відчуває бажання переслідувати. Йти за ним, а потім — захопити зненацька, погрожувати раптовим нападом. І це продовжується деякий час. Якщо вона, у свою чергу, бажає бути захопленою зненацька, вона не хоче, щоб це сталося раніше, ніж вона вирішить це сама.

Бульвар злегка піднімається до площі, якої вони досягай разом. Звідтам починаються три інші бульвари, що ведуть до передмістя. З цього боку — починається парк. Галас дітей.

Він пішов тим бульваром, який був якнайдалі від цього парку: прямий бульвар, що його недавно запланували, де вуличний рух є більш пожвавленим, ніж на інших, адже то — найшвидший виїзд із міста. Він прискорив крок. Година вже минала. Запас часу, який він мав перед своїм побаченням, який вони мали обоє, Лол і він, увесь час зменшувався.

Тож цей час він використав у довершений спосіб в очах Лол — для пошуку. Таки ж він його витрачав, він ішов, ішов. Кожен його крок віддається в ній, б’є, б’є точно, в одне й те саме місце — гвіздок у плоть. Уже кілька днів, кілька тижнів кроки чоловіків із С. Тахла б’ють однаково.

Я вигадую, я бачу.

Вона починає відчувати літню задуху, лише коли він робить додатковий до цієї ходи жест, коли він проводить рукою по волоссю, коли він запалює цигарку, і особливо, коли він дивиться на жінок, що проходять повз нього. Тоді Лол здається, що вона більше не має сили йти за ним, і в той же час вона продовжує це робити, переслідувати цього чоловіка з-поміж чоловіків С. Тахла.

Лол знала, куди веде цей бульвар, повз кілька садиб, розташованих на площі, повз робочий квартал, відокремлений від основної частини міста, де знаходиться кінотеатр, кілька барів.

Я вигадую.

На такій відстані він навіть не може почути її кроки по тротуару.

На ній її пласка й тиха взуванка, яку вона надягає для прогулянок. Проте вона вживає додаткового заходу безпеки — знімає свого берета.

Коли він зупиняється на площі, якою закінчується бульвар, вона знімає свого сірого плаща. Вона одягнена в темно-синє, жінка, яку він усе ще не бачить.

Він спинився біля автобусної зупинки. Там було багато людей, набагато більше, ніж у місті.

Тоді Лол обходить площу і стає коло автобусної зупинки навпроти.

Вже й сонце зникло і майже торкалося верхівок дахів.