Пробудження Лол В. Штайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я пригадую: чоловік підходить до неї, коли вона займається своїм волоссям, він схиляється, занурює голову в м’яку та густу масу, цілує, вона — продовжує піднімати своє волосся, вона дозволяє йому робити все, сама ж — продовжує зачісувати волосся й відпускає його.

На доволі довгий час вони зникають із рамки вікна.

Татіана знову повертається одна, її волосся знову впало. Вона підходить до вікна з цигаркою в роті і спирається ліктями на підвіконня.

Лол, я бачу її — вона не рухається. Вона знає, що якщо не бути попередженим про її присутність у полі, викрити її неможливо. Татіана Карл не бачить темної плями в житі.

Татіана Карл віддаляється від вікна, щоб з’явитися в ньому одягненою, знову вкритою своїм чорним костюмом. Він також проходить, востаннє, зі своєю курткою на плечі.

Скоро світло в кімнаті згасає.

Таксі, без сумніву, викликане по телефону, зупиняється перед готелем.

Лол встає. Вже зовсім темно. Її тіло заніміло, попервах вона погано тримається на ногах, але йде швидко, щойно дійшовши до маленької площі вона ловить таксі. Вже давно минула година вечері. Вона надзвичайно спізнилася.

Її чоловік на вулиці, він, стривожений, чекає на неї.

Вона збрехала і їй повірили. Вона сказала, що мусіла зайти далеко від центру, щоб дещо купити, купити таке, що вона могла знайти лише у розсадниках передмістя — саджанці для живоплоту, який вона задумала зробити між парком та вулицею.

Її ніжно пожаліли через те, що їй довелося так довго йти темними та пустими вулицями.

Кохання, яке Лол пережила до Майкла Річардсона, було для її чоловіка найбільш певною запорукою вірності його дружини. Вона не могла знайти вдруге чоловіка, який би був створений за мірками чоловіка з Т. Біч, або треба було, щоб вона вигадувала, але ж вона нічого не вигадувала, думав Жан Бедфорд.

Протягом наступних днів Лол шукала адресу Татіани Карл.

Вона не припинила свої прогулянки.

Але світло балу якось раптово потьмяніло. Вона вже не може ясно бачити. Сіра пліснява рівномірно вкриває обличчя й тіла коханців.

Родина Карлів ніколи не жила в С. Тахла. Лол і Татіана спілкувалися лише в коледжі, а також разом проводили канікули в Т. Біч. Їхні батьки не були, так би мовити, знайомі. Лол забула адресу Карлів. Вона написала до Товариства випускників коледжу — після виходу на пенсію батька Карли переїхали, вони жили на березі моря, біля Т. Біч. Після цього переїзду вони ніколи не отримували жодних новин від Татіани. Лол затято продовжувала пошук, вона написала пані Карл довгого та заплутаного листа, щоб сказати їй, як би їй хотілося віднайти Татіану, єдину з її подруг, яку вона ніколи не забувала.

Пані Карл відповіла Лол дуже сердечно й дала їй адресу своєї дочки, яка вже вісім років була одружена з доктором Беньєром у С. Тахла.

Татіана жила у великій садибі на півдні С. Тахла, біля лісу.

Багато разів Лол ходила гуляти в околицях цієї садиби, яку вона вже бачила, як і всі інші садиби в місті.

Вона знаходилася на невеликому узвишші. Великий та лісистий парк не дозволяв добре роздивитися її з фасаду, але позаду, через звивистий накал великої алеї, її було краще видно, від поверхів до балконів, велику терасу на якій Татіана часто проводить час улітку. Саме з цього боку знаходилися залізні вхідні ворота.

Безперечно, у плани Лол не входило стрімголов поспішати до Татіани. Спочатку вона хотіла походити навколо її будинку, поблукати вулицями, які його оточували. Хто знає? Можливо, Татіана б вийшла, вони б зустрілися так, зустрілися б так, ніби випадково.

Але так не сталося.

Напевно, вперше Лол побачила Татіану Карл на терасі, вона, одягнена в купальник, лежала в шезлонгу, на сонці, із заплющеними очима. Другого разу так само. Одного разу Татіани там не було. Там стояв шезлонг і низенький столик із кольоровими журналами. Погода того дня була похмурою. Лол забарилася. Татіана не вийшла.

Тож Лол вирішила завітати до Татіани. Вона сказала своєму чоловікові, що збирається знову зустрітися з давньою подругою з коледжу, Татіаною Карл, фотографію якої вона випадково знайшла під час прибирання. Чи вона коли говорила йому про неї? Вона вже не пам’ятала. Ні. Жан Бедфорд нічого не знав, поки не почув це ім’я.

Оскільки Лол ніколи не виявляла бажання побачити чи зустрітися з кимсь, така ініціатива здивувала Жана Бедфорда. Він почав розпитувати Лол. Вона не відступилася від єдиної причини, яку вона йому назвала: вона хотіла почути новини про своїх колишніх приятельок із коледжу, особливо про Татіану Карл, яка, з її спогадів, була найбільш привабливою серед усіх. Як вона дізналась її адресу в С. Тахла? Вона якось побачила її на виході з кінотеатру в центрі міста. І вона написала до Товариства випускників їхнього коледжу.

Жан Бедфорд звик роками бачити свою дружину поряд із собою, задоволеною, без жодних додаткових вимог. Образ Лол, яка говорить із кимсь — таке неможливо собі уявити, і навіть це може бути неприємним для тих, хто її добре знає. Проте, схоже, Жан Бедфорд нічого не зробив, щоб завадити Лол поводитися, нарешті, як інші жінки. Ця очікувана мить, яка доводила, наскільки їй, із часом, стало краще, мала відбутися рано чи пізно, і він сам цього бажав, певно, згадав Жан Бедфорд, чи хіба ж він волів би, щоб вона лишилася такою, якою вона була впродовж десяти років у Ю. Бриджі, у цій бездоганній віртуальності? Я уявляю собі, який жах пронизав Жана Бедфорда: він мав остерігатися самого себе. Він мусив удавати, що є щасливий з цієї ініціативи Лол. Все, що виводило її з рутини повсякдення, у нього, казав він, просто викликало захват. Чи вона того не знала? А її прогулянки? А чи міг би й він познайомитися з Татіаною Карл? Лол пообіцяла йому це в близькому майбутньому.

Лол придбала собі сукню. Вона відклала на два дні свій візит до Татіани Карл, їй був потрібен час, щоб здійснити цю складну покупку. Вона зважилася на зовсім літню сукню білого кольору. Ця сукня, на думку геть усіх її домашніх, їй дуже пасувала.

Криючись від свого чоловіка, від своїх дітей, від служниць, того дня вона готувалася годинами. Не лише її чоловік, але всі знали, що вона збиралася відвідати свою подругу з коледжу, з якою вона дуже близько товаришувала. Всі дивувалися, але мовчали. Коли вона виходила, нею милувалися, вона подумала, що має дещо уточнити: вона вибрала цю білу сукню, щоб Татіана Карл її краще впізнала, щоб їй було легше; вона пригадує, що то було на березі моря, — як вони бачилися востаннє з Татіаною Карл — то було десять років тому, і під час тих канікул за бажанням одного друга вона весь час вбиралася в біле.

Шезлонг був на своєму місці, столик також, і журнали. Татіана Карл, мабуть, була вдома. То була субота, близько четвертої години. Була хороша погода.

Я гадаю, що все було так: