— Вже на збори ходить.
Увійшла Мати.
Рина
— Написала?
Мати
— «Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина». Я вмисне написала двічі «негайно», щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...
Рина
— А подробиці листом навіщо?
Мати
— Як навіщо? Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...
Рина
— Ну, то вона й ждатиме листа.
Мати з досади прикусила язика. Тоді:
— То я хотіла, щоб не пропали ті десять копійок, що на листа витратила.
Рина
— Дай я покажу, як писати! (Вголос). «Курськ, Корєнний» — це так, ринок можна викинути, знають і так. (Подумала). «Мрія воскресла. Папа міняє...»
Мати
— Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Рина
— Не заважай! Мені ніколи!.. «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно». (До матері). Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (Мати вийшла, Рина до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю — закохай!
Уля схвильовано:
— Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
— З якого?
— Так.
— З українського.
— Не розумію. Як це?
— А так, що тільки з українського.
Уля подумала:
— Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина подумала. Раптом: