— А я вас знаю, — несподівано скрикнула Сексон, вразивши Біллі. — Ви…
Але враз вона зніяковіла й замовкла.
— Ну, то хто я?.. — підбадьорливо усміхнувся незнайомець.
— Ви — Джек Гастінгс, я певна. Я не раз бачила ваше фото в газетах, коли ви були кореспондентом на російсько-японській війні. Ви написали силу книжок, тільки я жодної не читала.
— І правильно зробили, — похвалив він. — А як вас звати?
Сексон назвала себе й Біллі, а помітивши пильний письменників погляд на їхні клунки, коротко розповіла про мету їхньої мандрівки. Ферма в місячній долині, очевидячки, зацікавила Гастінгса, бо він щось не поспішав іти, хоч японець з усіма своїми пакунками вже сидів у човнику. Коли Сексон згадала йому про Кармел, виявилося, що Гастінгс знає всіх з Голової компанії, а почувши, що Робертси лагодяться до Ріо-Вісти, він зараз же запросив їх до себе на яхту.
— Десь так за годину й ми туди рушаємо, — вигукнув він. — Це чудово! Прошу до нас на яхту. Якщо вітер не підведе, ми там будемо о четвертій пополудні. Прошу в човна. Моя дружина там на яхті, а місіс Гол одна з її найкращих приятельок. Ми саме вертаємося з Південної Америки, а ні, то ви нас обов’язково побачили б у Кармелі. Гол писав нам про вас обох.
Удруге на своєму віку їхала Сексон маленьким човником, а «Блукач» був першою яхтою, що на неї вона ступила. Дружина письменника, яку він звав Кларою, щиро привітала їх; між нею та Сексон одразу ж постала велика симпатія. Вони обидві були надзвичайно схожі одна на одну, і Гастінгсові це скоро впало в око. Він поставив їх поруч, пильно оглянув їхні очі, уста, вуха, порівняв у них руки, волосся й литки і забожився, що загинула його найукоханіша мрія — він вважав бо, що природа, створивши Клару, розбила форму, в якій її вилила.
Клара тоді заявила, що, мабуть, природа вилила її й Сексон в одній формі, і вони почали порівнювати свої біографії. Обидві були піонерського роду. Виявилося, що Кларина мати теж перебралася через прерії в запряженому волами фургоні й зимувала в Солт-Лейк-Сіті, — теж, як мати Сексон. У цій мормонській твердині Кларина мати разом зі своїми сестрами відкрила першу школу для не-мормонських дітей. І якщо батько Сексон брав участь у повстанні Ведмежого Стяга у Сономі, то Кларин батько в тій самій Сономі зібрав загін під час Громадянської війни і дістався з ним на схід до Солт-Лейк-Сіті, де його призначено комендантом військової поліції, коли там спалахнув мормонський заколот. А на додаток до всього Клара принесла з каюти таке самісіньке, як і в Сексон, укулеле з дерева коа, і вони разом заспівали «Гонолульського шибеника».
Гастінгс вирішив пообідати (він вживав старомодну назву для полуденної страви) до відплиття. Опинившись у маленькій каюті, Сексон була вражена її несподіваним комфортом.
Тут було так низько, що Біллі мало не впирався головою в стелю. Приміщення переділяла навпіл перегородка, до якої було припасовано стола, що за нього вони сіли обідати. Вкриті ясно-зеленою матерією низькі койки вподовж каюти правили за стільці. Розсунута на день штора — запиналася на ніч, і частина каюти перетворювалась на спальню місіс Гастінгс. По другий бік перегородки спали двоє японців, а на прові, під палубою — містився камбуз. Він був дуже тісний, і кок ледве в ньому повертався, та й то мусив кухарювати навпочіпки. Другий японець, що приставив на яхту пакунки, услуговував до столу.
— Отож вони ходять і шукають ферми в місячній долині, — закінчив Гастінгс свою розповідь дружині про мандри Сексон та Біллі.
— О! А хіба ви не знаєте?.. — скрикнула вона; але чоловік владно стримав її.
— Послухайте-но, — звернувся він до гостей. — В цій ідеї про місячну долину дещо є, але я вам поки що не скажу, що саме. Це таємниця. У нас є ранчо в Сономській долині, миль за вісім від міста Сономи, де колись воювали батьки наших дівчат, і якщо ви завітаєте на це ранчо, то довідаєтесь про цю таємницю. Слово честі, вона щільно пов’язана з вашою місячною долиною… Правда, друзяко? — (Це так подружжя Гастінгсів зверталось одне до одного).
Клара всміхнулася, засміялася й кивнула головою.
— А може, наша долина саме та, якої ви шукаєте? — сказала вона.
Але Гастінгс похитав головою, наказуючи їй мовчати. Клара перевела свою увагу на фокстер’єра, щоб він попрохав у неї шматочок м’яса.
— Його звати Пегі, — пояснила вона Сексон. — Коли ми були в Океанії, то мали двох ірландських тер’єрів, брата й сестру, але вони подохли. Ми звали їх Пегі й Посум. Цього собаку ми назвали в честь того Пегі.
Біллі був дуже вражений, коли побачив, як легко керувати «Блукачем». Доки гості й господарі сиділи за столом, Гастінгс наказав обидвом японцям вийти на палубу. Біллі чув, як ті попустили фали, відкинули кодоли й підняли кітву. За кілька хвилин один з японців гукнув униз: «Готово!» — і всі висипали на палубу. Хвилина-друга, і головне вітрило було підняте. Потім кухар зі служником заходилися біля кітви, і доки один закріпляв її, другий наставляв клівера. Гастінгс, стоячи за штурвалом, поправив шкот. «Блукач» зрушив з місця, вітрила його напнулися і, трохи накренившись, він поплив по водяному плесу до гирла річки. Японці склали фали в бухту й пішли вниз обідати.
— Приплив тільки починається. — Гастінгс показав на смугастого буя, що злегка похитувався коло берега.
Білі будиночки Колінсвіля, до яких вони наближалися, зникли за плескуватим островом, але довге пасмо Монтезумських пагорбів усе так само дрімало на недосяжній далині крайобрію.
Коли «Блукач» поминув гирло Монтезуми й увійшов у Сакраменто, вони опинилися зовсім близько від Колінсвіля. Сексон заплескала в долоні.
— Чисто, як лялькові будиночки з картону! — скрикнула вона. — А оті хвилясті лани за ними — наче намальовані.
Вони пропливали повз баржі та плавучі рибальські будиночки, причалені в очереті, де й самі рибалки, і жінки та діти були смагляві й темноокі, виглядом немов чужинці. Йдучи проти течії, «Блукач» поминав землечерпалки, що вигризали пісок з дна річки й громадили його високими дамбами на береги. Масиви лознякових щитів у сотні ярдів завдовжки були настелені на укоси й закріплені сталевими тросами та тисячами кубометрів бетону. Лоза швидко закорінюється, пояснив Гастінгс, тож доки щити перегниють, нове коріння вже стримуватиме пісок, і насип не зсуватиметься вниз.
— Це, мабуть, коштує грубі гроші, — зауважив Біллі.
— Земля того варта, — відказав Гастінгс. — На цих островах найродючіший ґрунт у світі. Ця частина Каліфорнії нагадує Голландію. Ви не повірите, але рівень води, що по ній ми оце пливемо, вищий за рівень суходолу. Ці острівці наче діряві човни: їх паклюють, латають, день і ніч випомповують з них воду. Однак вони виправдують себе. Цілком.
Навкруги нічого не було видно, крім землечерпалок, густого лозняку, куп мокрого піску та ще гори Діабело на півдні. Час від часу пропливав катер і поміж дерев пролітали блакитні чаплі.
— Тут, мабуть, дуже безлюдно, — зауважила Сексон.
Гастінгс засміявся й запевнив її, що вона незабаром змінить свою думку. Він розповів їм багато про тутешні землі, а потім перейшов на те, як тут господарюють на орендованих ділянках. Сексон навела його на цю тему своїми словами про зголоднілих на землю англосаксів.
— Свинота, що паскудить землю! — випалив він. — Так ми повелися в цій країні. Один старий фермер сказав професорові з агрономічної експериментальної станції: «Пощо вчити мене, як господарювати? Хіба я сам усього не знаю? Не дурно ж я на своєму віку аж три ферми перевів!» Оце такі розумники спустошили Нову Англію. Скільки там земель знову здичавіло! В одному штаті так багато розвелося оленів, що просто стерпу немає. Десятки тисяч ферм стоять спорожнілі. Я колись переглядав такі списки в кількох штатах — у Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Массачусетсі, Конектікаті. Всіх їх продається в півціни. Тих грошей не вистачило б навіть покрити витрат, ну а земля йде ні за що, задарма.