— А все-таки… — знову почав Біллі.
— О, та це у вас у крові, — перебив його не дуже чемно Гол. — А чому б пак і пі? В цій країні грали цілими поколіннями. Воно носилося в повітрі, коли ви народились, і ви дихали ним ціле своє життя. Ви зроду не поставили ані марки в цій грі, а проте ладні розпинатися за неї.
— А що ж ми, нещасливці, маємо робити? — спитала Сексон.
— Заявити в поліцію і припинити гру, — порадив Гол. — Ця гра нечесна.
Сексон насупила брови.
— Робити те, чого не зробили ваші предки, — додав він. — Виборювати справжню демократію.
Вона згадала слова Мерсідіз.
— Одна моя приятелька казала, що демократія — це мана.
— Так, мана в гравецькому вертепі. Мільйони наших школярів вірять у дурнячу байку, як вугляр зробився президентом, і мільйони статечних громадян лягають щовечора спати з цілковитою певністю, що їхній голос щось важить в урядуванні країною.
— Ви говорите достотно, як мій брат Том, — відказала Сексон, не добираючи повністю його думки. — Якщо ми всі вдаримось у політику та ревно добиватимемось чогось кращого, то, може, й досягнемо чогось років за тисячу. А я хочу його тепер… — Сексон жагуче стиснула руки. — Я не можу чекати, я хочу його вже тепер!
— Отож саме це я вам і казав, моє дівчатко. В цьому й біда всіх тих, що програли. Вони не можуть чекати! Вони хочуть негайно і ставки й козиря. Так воно й з вами, і з вашою місячною долиною. Так само і з Біллі, якому аж свербить виграти в мене десять центів у педро — він, либонь, нишком кляне нас за оці теревені.
— Е, та з вас вийшов би непоганий вуличний оратор, — зауважив Біллі.
— Я й був би ним, якби не мусив витрачати брудні батькові гроші. А так мені байдуже. Хай собі пропадають переможені. Якби їхнє опинилося зверху, вони були б не кращі. Всі одним миром мазані — сліпі кажани, голодні свині, смердючі шуліки…
Тут місіс Гол не витримала.
— Перестань, Марку, а то знову занудиш світом.
Гол відкинув чуба й силувано засміявся.
— Ні, занудити я не хочу, — відказав він. — Краще я виграю в Біллі десять центів у педро. Їй-бо, виграю.
Сексон і Біллі розквітли в життєрадісній людяній атмосфері Кармела. Вони виросли у власних очах. Сексон почувала себе чимось більшим за колишню прачку й дружину биндюжника-сопілкаря. Вона вирвалася з тісного кола робітничого побуту на Пайн-стріті. Життя їхнє стало повніше. Їм покращало і фізично, і матеріально, і духовно.
І все це відбивалося на їхніх обличчях та на їхній поведінці. Сексон здавалося, що Біллі зроду не був такий гарний та здоровий. А він божився, що має гарем і що Сексон, його друга жінка, вдвічі краща за ту першу, з якою він одружився. Сексон соромливо призналася, що місіс Гол та інші жінки захоплено милувалися її статурою, коли одного разу вони гуртом купалися у річці Кармел. Вони обступили її, називали Венерою й примушували присідати та прибирати різних поз.
Порівняння з Венерою Біллі зрозумів: у Гола у вітальні стояла така мармурова статуя з відбитими руками, і поет якось пояснив йому, що весь світ обожнює її як ідеал жіночої краси.
— Я завше казав, що ти за пояс заткнеш Анету Келерман. — Біллі промовив це так гордовито, що Сексон почервоніла, затремтіла й заховала своє розпалене лице у нього на грудях.
Чоловіки з їхнього товариства одверто захоплювалися Сексон. Але вона не дурила себе і не втрачала голови, та це й було неможливо, бо кохання її до Біллі щодень зростало. Проте вона й не переоцінювала його. Вона знала, який він, і таким його кохала. Він не розумівся на книжках і на мистецтві, як інші тутешні чоловіки, говорив неправильно і, либонь, так ніколи й не виправить своєї мови. А все-таки вона нізащо у світі не проміняла б його на когось іншого, навіть на Марка Гола з його шляхетним серцем, котрого вона полюбила такою самою любов’ю, як і його дружину.
В Біллі вона знайшла те здоров’я, цілісність та щирість, що їй були дорожчі від усякої книжкової вченості й рахунків у банку. Якраз своїм здоров’ям, цілісністю та щирістю подолав він у суперечці Гола того вечора, коли поета посів песимізм. Біллі подолав його не своєю вченістю, але самою своєю істотою та правдою, якою він дихав. А найкраще було те, що Біллі навіть не завважив своєї перемоги й оплески взяв за добродушний жарт. Проте Сексон це завважила, хоч і не пояснила б, чому саме він переміг; і їй глибоко врізалися в пам’ять слова дружини «Шеллі», коли та з блиском в очах прошепотіла їй на вухо: «О Сексон, ви така щаслива!»
Якби Сексон довелося висловити, що означає для неї Біллі, вона просто сказала б: «Справжній чоловік». Біллі завжди був такий для неї, завжди в ореолі своєї чоловічої гідності, як то й належиться справжньому чоловікові. Вона не могла згадувати без радісних сліз, як він, бува, спокійно заявляє якомусь розлюченому чолов’язі: «Манджай на своїх двох, доки вони ще цілі». Такий був Біллі, її чудовий Біллі! І цей Біллі кохав її. Вона знала це. Знала з того, як билося йому серце, знала, як тільки жінка може знати. Щоправда, тепер він кохав її не так палко, як перше, але багато глибше й дозріліше. Це було життєздатне кохання, хіба що вони повернуться до міста, де гине все гарне в людині, а вищиряє ікла все хиже.
Ранньої весни Марк Гол з дружиною поїхали до Нью-Йорка, двох служників-японців звільнили, і будинок залишився під опікою Сексон з Біллі. Джім Гезард теж подався у свою щорічну подорож до Парижа, і хоч Біллі дуже бракувало його, він і сам-один не кидав плавати у високій воді. Голові верхові коні полишено на відповідальність Біллі, і Сексон пошила собі гарне верхове вбрання з брунастого вельвету, що дуже личив до її волосся. Біллі тепер не ходив на поденне. Працюючи при нагоді на стайні, він заробляв більше, ніж вони витрачали, і волів радше вчити Сексон їздити верхи; удвох вони цілі дні роз’їжджали по околицях Кармела. Особливо полюбляли вони їхати вздовж берега до Монтері, де Біллі вчив Сексон плавати у великому басейні Дель-Монте. А надвечір вони поверталися додому через пагорби. Крім того, Сексон почала вдосвіта ходити з Біллі на полювання, і життя видавалося їм за довге свято.
— Я тобі ось що скажу, — промовив Біллі одного разу до Сексон, коли вони, зупинивши коней, милувалися згори на Кармельську долину. — Я тепер допоки віку не піду до когось працювати за гроші.
— Так, праця — ще не все, — погодилася вона.
— Авжеж-бо ні. Ну от працював би я в Окленді мільйон років биндюжником, і одержував би по мільйону доларів у день, і весь час стирчав би в тому місті. Тобто цілий день на роботу, а для розваги — кіно. Якесь паршиве кіно! Таж наше життя стало тепер таке, що куди там кіно! Краще прожити один такий рік, як тут у Кармелі, і вмерти, аніж тисячу мільйонів років на Пайн-стріті.
Сексон попередила Голів листом, що тільки почнеться літо, вони з Біллі вирушать на пошуки місячної долини.
На щастя, це не порушило поетові планів, бо Бідо, Залізний Чоловік з очима василиска, покинув свої мрії про священство і вирішив стати актором. Він повернувся з католицького коледжу саме вчасно, щоб перейняти у свої руки Голів будинок.