Острів Дума: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А якщо нам поїхати сьогодні після полудня машиною і подивитися?

— Ти готова вести «шеві малібу», орендований у Герца[85]?

— Запросто, — запевнила вона. Уперла руки у свої худенькі стегна, хитнула головою, ніби спльовує, і видала тягучою південноштатівською говіркою: — Я поведу ааж допоки ось-оцей-от пуутівець не скінчиться.

— 12 —

Проте ми й близько не дісталися кінця Думського шляху. Не наш був день. Наша подорож на південь почалася добре, але скінчилася погано.

Від’їжджаючи, обоє ми почувалися чудово. Я дав ногам годинний перепочинок, до того ж прийняв свою щоденну дозу оксиконтину. Дочка перевдяглася у шорти й топ на бретельках, вона розреготалася, коли я наполіг на тому, щоб намазати їй ніс кремом з оксидом цинку. «Клоун Бобо» сказала вона, побачивши себе у дзеркалі. Настрій в неї був чудовий, я почувався щасливим, як ніколи з часу аварії, тож те, що трапилося з нами того пополудня, виявилося цілковитою несподіванкою. Ілса вважала, що завинив сніданок — либонь, поганий майонез в тунцевому салаті — і я з нею погоджувався, хоча, гадаю, винен був зовсім не поганий майонез. Радше погана магія.

Дорога була вузькою, вибоїстою, ледь залатаною. Поки ми доїхали до того місця, де починалися зарості, що вкривали більшу частину острова, нам також довелося подолати гребені кістяного кольору піщаних дюн, що їх надуло з пляжу. Орендний «шеві» долав їх відважно, з глухим гарчанням, але коли дорога завернула трохи ближче до води — це коли ми майже досягли гасьенди, котру Ваєрмен називає Palacio de Asesinos[86], — наноси потовщали і машина їх ледь переповзала. Ілса навчалася кермувати у сніжному штаті, тож вела машину без жалібних нарікань. Будинки між Великою Ружею і Ель Паласіо всі були в стилі, котрий я звик для себе визначати як «бляклу флоридську потворність». Більшість з них, окрім одного, стояли замкнуті, з зачиненими воротами. Під’їзд до єдиного винятку було перегороджено двома колодами з вицвілими трафаретними написами: ЗЛІ СОБАКИ ЗЛІ СОБАКИ. Поза домом злих собак починалася територія гасьєнди. Її було огороджено міцною, фарбованою під тиньк стіною заввишки футів з десять[87], покритою помаранчевою черепицею. Така ж помаранчева черепиця — покрівля самого будинку — височіла над двором кутастими ухилами проти синього, без цяточки неба.

— Перетрахані психопати, — сказала Ілса, певне підчепила зворот від свого бойфренда-баптиста. — Садиба наче з Беверлі-Хіллз.

Стіна тягнулася вздовж східного узбіччя вибоїстої дороги принаймні вісімдесят ярдів[88]. Ніяких написів ПРОХІД ЗАБОРОНЕНО там не було, сама ця стіна дозволяла ясно зрозуміти ставлення її хазяїв до комівояжерів і проповідників мормонства. В стіні зяяли навстіж розчинені залізні ворота. А у воротах сиділа...

— Ось вона, — прошепотів я, — Леді з пляжу. Всратися на місці, та вона ж чисто тобі Наречена Хрещеного Батька.

— Татку! — захлинулася сміхом шокована Ілса.

Жінка була старезною, щонайменше за вісімдесят. Вона сиділа у кріслі-візку, впираючись у хромоване підніжжя величезного розміру синіми «конверсами»[89]. Хоча температура сягала більше сімдесяти градусів[90], на ній був сірий спортивний костюм. В одній шишкуватій руці курилася цигарка. На її голові був солом’яний капелюх, котрий я помітив ще під час своїх перших прогулянок, але не міг уявити собі, який він величезний — не капелюх, а ціле виношене сомбреро. Її схожість на Марлона Брандо наприкінці «Хрещеного батька» — коли він грається зі своїм онуком у садочку, — була вражаючою. На колінах в неї лежало щось, цілком схоже на пістолет.

Ми з Ілсою привітали її помахами. Якусь мить вона не реагувала. Відтак підняла одну долоню в індіанському жесті хау і розпливлася у сяючій, сливе беззубій усмішці. Зіжмакане тисячами зморшок обличчя перетворило її на добру чаклунку. Я навіть не поглянув на будинок позаду неї; я все ще намагався усвідомити її несподіване явлення, її сині кеди, її схоже на такир лице, її...

— Тату, то в неї пістолет? — Ілса широко розплющеними очима дивилася у дзеркало заднього виду. — Ця старенька леді тримала пістолет?

Машину заносило, я побачив, що ми реально можемо зачепити кут огорожі гасьєнди. Тож торкнувся керма, виправивши курс.

— Я теж так гадаю. Щось таке. Кермуй уважніше, люба. На цій дорозі нема живого місця.

Вона знову почала дивитися вперед. Ми їхали під яскравим сонцем, проте з закінченням стіни гасьєнди воно померхло.

— Що ти маєш на увазі під «щось таке»?

— Воно було схоже, ну, я не знаю... на арбалет. Чи щось таке. Можливо, вона з нього стріляє змій.

— Слава Богові, вона посміхнулася, — сказала Ілса. — І посмішка в неї чудова, правда ж?

Я кивнув:

— Правда.

Гасьєнда виявилась останньою будівлею на відкритому північному просторі Думи. За нею дорога повернула від берега всередину острова і почалися зарості, котрі спершу здалися мені цікавими, потім лихими, а відтак навіяли клаустрофобію. Зелена товща височіла щонайменше на дванадцять футів, кармінні прожилки на круглому листі нагадували висохлу кров.

— Що це за рослини, тату?

— Морський виноград[91]. Оте зелене з жовтими квітками називається веделія[92]. Вона росте тут всюди. Також рододендрони. Більшість дерев тут — болотяна сосна[93], так мені здається, хоча...

Вона скинула швидкість до мінімальної і показала ліворуч, тягнучи шию, щоб подивитися за край лобової шибки.

— Там якісь пальми. Глянь-но... он там прямо...

Дорога завернула ще більше вглиб острова і тут вже обабіч неї з’явились схожі на скручені товсті сірі канати стовбури. Їх коріння спучило асфальт. Я вирішив, що ми ще зможемо проїхати, але чи давно їздили тут автомобілі? Не думаю.

— Фікус-душитель[94], — показав я.

— Чудова назва, ніби з фільму Альфреда Гічкока. І вони отак тут самі дико виросли?

[85] Середнього класу автомобіль марки Chevrolet Maliby; Hertz — заснована у 1918 році корпорація, має 1900 пунктів оренди автомобілів в США, а загалом у світі 5100.

[86] «Палац убивць» (ісп.).

[87] Понад 3 метри.

[88] Понад 73 метри.

[89] Converse — заснована у 1909 р. компанія з виробництва спортивного взуття на гумовій підошві, багаторічний офіційний постачальник Національної баскетбольної асоціації, зараз належить корпорації Nike; оригінальні моделі кедів «конверс» вважаються культовими.

[90] Понад 20 °С.

[91] Coccoloba grandifolia — ендемік узбереж Карибського моря, дерево до 24 м заввишки, з листям до 90 см в діаметрі.

[92] Wedelia — тропічна й субтропічна рослина, в роду 70 різноманітних видів.

[93] Pinus elliottii — «Сосна Еліота» до 30 м заввишки, росте у південно-східних штатах.

[94] Ficus aurea — «Фікус золотистий», епіфітна ліана, баньян, що обплітає дерево, здавлюючи його стовбур, і з роками знищує... (більшість цих рослин широко використовуються в озелененні як декоративні).