Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Невже, ти гадаєш, що гостра штука обернеться в руці Людини і вб'є її? — запитав Мауглі. — Тюю сказав, що це смерть.

— Знайдемо, тоді побачимо, — відповіла пантера на ходу, опустивши голову. — Тут ступає одноніжка (Багіра мала на увазі, що тут іде одна людина); вона несе якусь важку річ, і тому її п'яти вдавилися глибоко в землю.

— Гей! Це так само ясно, як літня блискавка, — відповів Мауглі.

І вони побігли швидкою обережною риссю, перетинаючи плями місячного сяйва і не спускаючи очей із сліду двох босих ніг.

— Тут він швидко побіг, — сказав Мауглі. — Поглянь: великі пальці розчепірені…- Вони зійшли на вологе місце. — Чому ж він тут звернув?

— Почекай, — відповіла Багіра і тієї ж миті плигнула пречудовим стрибком, на який тільки в неї вистачало вміння.

Коли слід стає незрозумілий, треба одразу плигнути якнайдалі вперед, не залишаючи на землі власних слідів. Роблять це для того, щоб не заплутатися ще дужче. По тому Багіра обернулася, глянула на Мауглі й закричала:

— Тут другий слід іде цьому назустріч. У другого сліду ноги менші й пальці повернуті всередину.

Мауглі підбіг і подивився:

— Це нога мисливця з племені гондів, — сказав хлопчик. — Глянь, тут він волочить по землі лук. Ось чому перший слід дуже швидко звернув убік. Велика Нога сховалася від Маленької Ноги.

— Твоя правда, — відповіла Багіра. — Тепер, щоб не наступати один одному на слід і не плутатися, візьмемо собі кожний по сліду. Я — Велика Нога, Братику, а ти — Маленька Нога, гонд.

Пантера стрибнула до першого сліду, залишивши Мауглі біля чудернацьких відбитків ніг маленької дикої лісової людини.

— Тепер, — озвалася Багіра, крок за кроком ідучи по сліду, — я, Велика Нога, повертаю тут убік, ховаюся за скелю і стою тихенько, не сміючи ворухнути ногою. Говори твій слід, Братику.

— Тепер я, Маленька Нога, наближаюся до скелі,- сказав Мауглі. — Сідаю під скелею, спираюся на праву руку, а лук тримаю поміж ногами. Чекаю довго, бо слід моїх ніг тут глибокий.

— Я теж, — відповіла Багіра, сховавшись за скелю, — чекаю, обіпершись штукою з гостряком об камінь. Вона сковзнула і залишила подряпину на камені. Говори твій слід, Братику.

— Одна гіллячка, друга і великий сучок зламані в цьому місці,- промовив тихо Мауглі. — Але як мені сказати, що це? А, розумію! Я, Маленька Нога, йду з шумом і тупочу, щоб мене почула Велика Нога. — Хлопчик відійшов од скелі і попрямував поміж деревами. Наближаючись до маленького водоспаду, він весь час підвищував голос: — Я іду далеко, далеко, туди, де шум падаючої води заглушає мене, і я чекаю. Говори твій слід, Багіро, Велика Нога.

Пантера металася на всі боки, щоб подивитись, куди веде од скелі слід Великої Ноги. Потім озвалася:

— Я вилажу із-за скелі рачки, волочу за собою штуку з гостряком. Не бачу нічого, біжу. Я, Велика Нога, біжу швидко. Слід ясний. Підемо кожен по своєму сліду. Я біжу.

Багіра бігла по ясному сліду, а Мауглі йшов слідами гонда. Якийсь час у Джунглях панувала тиша.

— Де ти, Маленька Нога? — крикнула Багіра.

Хлопчик озвався кроків за п'ятдесят з правого боку.

— Гм.- мугикнула, покашлюючи, пантера. — Обидва сліди йдуть майже рядом і весь час сходяться ближче.

Багіра й Мауглі пробігли ще півмилі, тримаючись на однаковій відстані одне від одного. Нарешті хлопчик, який не так низько нахилявся до землі, як пантера, закричав:

— Вони зустрілися. Доброго полювання! Дивись! Тут, на скелі, стояла навколішки Маленька Нога, а он Велика Нога.

Кроків за десять від пантери й хлопчика, на купі каміння, лежало тіло селянина, прошите наскрізь легкою, опереною стрілою гонда.

— Ну, то чи такий уже дурний Білий Клобук, Братику? — запитала лагідно Багіра. — Ось тобі принаймні одна смерть.

— Ходімо далі. А все-таки, де ж кровопивець слонів — червоноока колючка?

— Може, забрала Маленька Нога. Дивись, ось знову слід.

Поодинокий слід легкої людини, що бігла хутко з чималою вагою на лівому плечі, вів по довгій похилій віднозі, що поросла сухою травою. Гострозорим слідопитам здавалося, ніби кожен крок цього сліду випалений гарячим залізом.

Багіра й Мауглі мовчки йшли цим слідом. Нарешті вони спустилися в балку й опинилися біля купи попелу.