Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Середні Джунглі також твої,- озвався Каа. — Я говорю не від Маленького Племені.

— Ай-ай, брати мої,- закричав Мауглі, піднісши догори руки, і заридав. — Я не знаю, що зі мною… Я б не пішов, але мене несуть ноги. Як мені залишити ці ночі?

— Не журися, Братику, — повторив Балу, — в цьому полюванні нічого соромитись. Виївши мед, ми залишаємо порожні вулики.

— Знявши шкіру, — докинув Каа, — ми не повертаємося в неї. Такий Закон.

— Слухай ти, хто найдорожчий для мене, — сказав Балу. — Немає слів і немає волі, які б могли утримати тебе в цих краях. Не журися! Хто сміє перечити Повелителю Джунглів? Я бачив тебе, коли ти бавився білими камінчиками, бачив і тоді, як ти ще був Жабеня. І Багіра, яка викупила тебе ціною забитого бика, також бачила тебе. Із свідків тих часів залишилося нас двоє, бо Ракша, твоя мати по лігву, померла, помер твій батько. Вимерла вся стара Вовча Зграя. Ти знаєш, де подівся Шер-Хан. І Акела поліг у битві з рудими собаками, від яких, коли б не твоя сила і мудрість загинула б і друга Сіонійська Зграя. Від них залишились самі кості. Тепер не Людське дитинча просить дозволу покинути Зграю, а Повелитель Джунглів міняє свої сліди. Хто посміє перечити Людині?

— Але Багіра і бик, яким викуплено мене, — промовив Мауглі,- я б не хотів…

Хлопець не встиг договорити бо мову його урвало ревіння і тріск у гущавині біля підніжжя скелі. З'явилася Багіра — легка, дужа і жахлива, як завжди.

— Ось чому я не приходила, — сказала пантера, показуючи закривавлену праву лапу. — Полювання було довге, зате він лежить мертвий в кущах — бик, якому мало не два роки, бик, що звільняє тебе, Братику. Всі борги сплачено. Що ж до всього іншого, то слова Балу — мої слова. — Багіра лизнула ноги Мауглі. — Пам'ятай, я любила тебе, — крикнула пантера й побігла геть. Біля підніжжя пагорка вона знов закричала гучно і протяжно:

— Доброго полювання на новому сліду, Повелителю Джунглів! Пам'ятай, Багіра любила тебе!

— Ти чув, — промовив. Балу- От і все. Рушай, але спершу підійди до мене. О мудре маленьке Жабеня, йди-но до мене!

— Нелегко міняти шкіру — озвався Каа.

А Мауглі ридав і ридав, притиснувшись головою до грудей сліпого ведмедя і обнявши рукою його шию. Балу кволо пробував лизнути юнакові ноги.

— Зорі тьмяніють, — промовив Сірий Брат, нюхаючи досвітнє повітря. — Де буде наше лігво сьогодні? Але тепер ми підемо новими слідами.

І це останнє з оповідань про Мауглі.

ПРОЩАЛЬНА ПІСНЯ

Ця пісня долинала до Мауглі з Джунглів, коли він знов повертався до хатини Мессуа,