Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хлопчик пильно оглянув весь підвал і набрав на підлозі цілу пригорщу чогось блискучого.

— О-о! — промовив Мауглі,- так воно ж схоже на те, чим розважається Людська Зграя. Тільки це жовте, а там руде.

Мауглі кинув золоті монети і пішов далі. Підлога печери футів на п'ять-шість була встелена чеканними золотими і срібними монетами, які висипались із мішків, у яких вони зберігались. За довгі роки метал розсунувся і розплився, як пісок під час відпливу. На металі і поміж ним, наче залишки корабельної аварії, лежали зроблені з карбованого срібла, обтягнуті золотими бляхами і поцяцьковані карбункулами[5] і бірюзою дорогоцінні чапраки для слонів. Тут і там валялися паланкіни і носилки для цариць, оковані і оздоблені сріблом та емаллю, з нефритовими ручками та бурштиновими кільцями для завіс; золоті свічники з смарагдовими підвісками, що дрижали на дротинках; вилиті із срібла п'ять футів заввишки з рубіновими очима ідоли — образи старовинних богів. Мауглі бачив сталеві позолочені кільчасті панцири, оздоблені торочкою із старик, почорнілих дрібних перлин; шоломи, прикрашені криваво-червоними рубінами; щити із черепах та шкури носорога, облямовані і прикрашені інкрустацією з червоного золота та всипані по краях ізумрудами; мечі а держаками, на яких виблискували діаманти, кинджали і мисливські ножі. Хлопчик натикався на золотий посуд і ковші для жертвоприношень, на переносні алтарі небачених форм, на келехи і браслети з нефриту. Він дивився на курильниці, гребені, посуд для пахощів, хни і сурми з щирого золота. У підвалі було безліч носових кілець, намиста, пов'язок і перснів, а також пояси в сім пальців завширшки, оздоблені гранчастими діамантами і рубінами. Мауглі побачив дерев'яні скрині, колись оковані залізом, але з часом дерево потрухло на порох, і звідти висипалися купи необроблених сапфірів, опалів, «котячих очей», рубінів, діамантів, смарагдів і гранатів.

Біла кобра сказала правду. Ніякими грошима не можна було оцінити ці скарби, що добувалися протягом століть війнами, грабунками, торгівлею і податками. Одним монетам неможливо було скласти ціни, якщо навіть не зважати на самоцвіти. А вага золота і срібла досягала, напевно, двох- або трьохсот тонн. Кожен місцевий правитель, хоч який він є бідний, обов'язково має свій скарб і постійно його поповнює. І хоч який-небудь освічений князь іноді й посилає сорок-п'ятдесят возів срібла, щоб обміняти його на урядові папери, все ж більшість з них зберігає свої багатства як глибоку таємницю.

Мауглі, звісно, не міг збагнути значення цих речей. Ножі трохи зацікавили хлопчика. Але вони виявилися легші за його власний ніж, і Мауглі кинув їх геть. Нарешті він знайшов щось справді привабливе; воно лежало в кутку, біля одного напівзасипаного паланкіна. Це був анкас двофутової довжини, тобто палиця для слонів, схожа на невеликий човновий гак. На верхівці палиці поблискував один круглий рубін; весь восьмидюймовий держак був густо поцяцькований необробленою бірюзою, і це робило його дуже зручним. Нижче — нефритовий обідець з гірляндою квітів, листя яких зроблене з смарагдів; самі ж квіти — рубінові і вставлені в холодний зелений камінь. Уся інша частина держака виготовлена з чистої слонової кості, а саме вістря і гак — із золотою інкрустацією, картина ловлі слонів. Малюнки стосувалися друга Мауглі — старого Хаті, і це зацікавило хлопчика.

Біла кобра повзла слідом за Мауглі.

— Невже не варто умерти заради цього? — сказала вона. — Хіба це не велика милість?

— Не розумію, — відповів хлопчик. — Ці речі тверді, холодні і зовсім не придатні для їжі. Але ось цю штуку, — і Мауглі підняв анкас, — я хочу взяти з собою, подивлюсь на неї при сонячному світлі. Ти ж кажеш, що все це твоє, так дай мені цей анкас. А я принесу тобі жаб.

Біла кобра зловтішно затремтіла.

— Звісно, дам, — промовила вона, — все, що бачиш тут, я віддам тобі, поки ти виберешся звідси.

— Я йду зараз. Тут темно і холодно. Мені хочеться взяти з собою в Джунглі оцю гостру штуку.

— Подивись під ноги. Що там?

Мауглі підняв щось біле і гладеньке.

— Це людський череп, — спокійно промовив хлопчик. — А ось іще два.

— Вони прийшли сюди багато років тому, щоб забрати скарби. Я поговорила з ними в темряві, і вони й по цей день лежать тут.

— Та навіщо мені всі ці скарби? Якщо ти дозволиш взяти з собою анкас, то я вважатиму щасливим своє полювання. Якщо ж ні — все одно полювання вдале. Я не б'юся з Отруйним Племенем, і, крім того, я знаю Владичне Слово цього племені.

— Тут лише одне Владичне Слово — моє.

З палючими очима Каа кинувся вперед.

— Хто просив мене, щоб я привів Людину? — прошипів пітон.

— Звісно, я, — прошепотіла стара кобра. — Я давко вже не бачила людей. А цей хлопчик розмовляє нашою мовою.

— Але про вбивство між нами не було й згадки. Хіба можу я повернутися в Джунглі і сказати, що сам одвів Мауглі на смерть? — заперечив Каа.

— Поки що я не говорю про вбивство. Ну, а відносно того, виберешся ти чи не виберешся звідси, так он там є дірка в стіні. Тихіше ти, гладкий убивця мавп! Досить мені торкнутися до твоєї шиї — і Джунглі ніколи не побачать тебе. Жодна Людина не виходила з печери живою. — Я охоронець скарбу в царському місті!

— А я кажу тобі, білий земляний черв'яку, що немає вже ні міста, ні царя. Над нами Джунглі! — закричав Каа.

— Скарби ще тут. Та ось що зробимо. Почекай тропіки, Каа зі скель, і ти побачиш, як бігатиме хлопчик. Тут є де гратися. Життя прекрасне. Хлопчику, побігай трошки і покажи свою спритність!

Мауглі спокійно поклав руку на голову Каа.

— Досі біла тварюка мала справу з істотами з Людської Зграї. Стара кобра ще не знає мене, — прошепотів хлопчик. — Якщо їй самій забажалося пополювати, то що ж — можна!

Мауглі стояв, тримаючи анкас кінцем вниз. Раптом хлопчик розмахнувся і кинув. Анкас пролетів навкіс і впав прямо за клобуком величезної змії, прикувавши її до підлоги. Каа блискавично навалився всією своєю вагою на звисле тіло кобри, паралізував її з голови до хвоста. Червоні очі кобри запалали, а шість вільних дюймів голови шалено вихляли то праворуч, то ліворуч.

— Убий! — крикнув Каа, коли Мауглі схопився за ніж.

— Ш, — відповів хлопчик, виймаючи з піхов ножа, — я ніколи не вбиватиму, якщо це не для їжі. Але глянь, Каа!

Мауглі схопив змію позад клобука, розтулив їй рот лезом ножа і показав на страшні отруйливі ікла на верхній щелепі — чорні й розкришені. Як і всі змії, біла кобра пережила свою отруту.

[5] Карбункул — дорогоцінний камінь.