Капелан Армії УНР: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«, «Світовий рух за утворення живої національної церкви», «Українська Пересопницька Євангелія 1556 р».

До цієї серії долучилися й інші знані автори. Професор В. Біднов видає «Українську справу на Вкраїні», І. Пеленський

— «Український церковний стиль», книги йдуть на Холмщину, Волинь, Галичину, через священиків потрапляють в табори інтернованих вояків УНР в Румунії, Чехії, інших держав. Частенько доводиться Іванові Огієнку бути за автора, редактора, коректора, ще й наглянути оком, чи втрапляють ті книги за своїм призначенням.

І адреса видавництва вказувалася точна: Тарнів, готель «Брістоль» кімната № 6…

Свої клопоти отця Павла чекали вже за порогом, клопоти заради тої землі, чий подих з того боку вітер хіба принесе, тої землі, про яку говорив Олександр Іноземцев, землі, де в дитинстві досвітком пролопотіти так радо босоніж до ставка, аж виляскуватимуть по стежці підошви, де пахне, як ніколи не здатен вже пахнути перший огірок, зірваний власноруч на грядці, а рання черешня розтане в роті швидше за найсолодшого цукерка; заради тої землі, яка далеко, та люди її, його побратими, тут — за колючим дротом, виснажені й бліді, бо рум’янець на щоках хіба засвітиться з туберкульозу, нажитого на фронтах і вже в таборах; і він, отець Павло, на ці клопоти присуджений без права на апеляцію.

6

Повільно, з трудом читав свій указ єпископ Діонисій, сапаючи та на хвильку змовкаючи час від часу, мов спинявся в далекій дорозі на перепочинок, — давня хвороба допікала владиці. А як дочитав той указ єпископ про призначення архімандрита Смарагда ректором Холмської семінарії з тимчасовим перебуванням у Кременці, то подякував отець Смарагд так сухо, що присутні мимоволі аж перезирнулися.

— Я й до цього виконував ректорські обов’язки, — завершив десь з докором у голосі Смарагд, мовбито саме владика Діонисій був винуватцем у тому.

Скалку під ніготь архімандриту, власне, загнали ще раніше в Москві, біль від тої скалки ніяк не хотів минати.

Вернулися, думав отець, нарешті по розум, але час через те він згаяв, мав би досі сягнути вищого. Смарагд був певен, що вартує того, попри образу, ніде й ніколи він навіть на мить не похитнувся, і крок не ступив від зазначеного московським синодом. Він ніколи не вчинить так, як може вчинити, скажімо, єпископ Черкаський Назарій — обертатися в той бік, звідки вітер віє, і пильно роззиратися, з якого боку насуплюються чорні хмари. Смарагд зневажав Назарія за той вчинок і виявлену, хай навіть мимовільно, слабкість духу.

…Весь майдан перед собором Святої Софії виповнили кияни і гості того пам’ятного дня, 10 липня 1919 року, урочисті дзвони пливли понад головами тисяч людей і знімалися лунко в святочне небо, правилася панахида.

Українська столиця у літі дев’ятнадцятого лишалася ще островом спокою і тихого благополуччя, бо Росія вже палала від краю до краю, рвали, топтали і шматували її самі росіяни, тож чимало прийшло на майдан також втікачів з північних країв, рятуючись від більшовицького жаху. Вперше за два з лишком століття правилася панахида по Іванові Мазепі. Правив єпископ Черкаський Назарій, котрий після від’їзду митрополита Антонія керував Київською єпархією Російської православної церкви.

— Зі святими упокій… — линула молитва за українського гетьмана, що стільки церков збудував на цій землі і так багато зробив для Христової справи, вічную пам’ять хор виконував з таким почуттям, що не літня спека, а зимні протяги холодили душі.

У проповідях наступних єпископ Назарій обіцявся прилюдно, що й надалі не чинитиме опору українському церковно-визвольному рухові. Та коли загули вже недалеко від Києва гармати російського генерала Бредова, зламав своє слово владика і видав наказ про заборону українському духовенству відправляти Божу службу рідною для цієї землі мовою.

Ні, він, архімандрит Смарагд, так ніколи не діятиме, і рано чи пізно його оцінити мають належно.

Шкода, звісно, що через прикрий випадок тоді на вокзалі йому не судилося своєчасно прорватися в Харків, прибути на обіцяну через третіх осіб єпископську хіротонію.

Тим часом лихі люди, жадібно посміхаючись, той вогонь, що випалював на корені все живе на російській землі, перекинули тепер на землі цього за предковічною натурою мирного краю. Західні області відійшли до Польщі, на решті України запанували більшовики, межі єпархій змістилися. Після Ризької угоди Кременець опинився на польській уже території, варшавський уряд видав декрет про управління православними церквами у краї єпископу Діонисію.

Ректор Холмської семінарії раптом не визнає зверхності того, хто призначав його на цю посаду, пише довгого і багатозначного листа керуючому єпархією на підрадянській Волині єпископові Фадею. То, на розсуд архімандрита, куди правильніший владика, він з владою УНР відмовився навідріз навіть спілкуватися українською мовою.

Преосвященний Фадей був справді людиною рішучою і тямковитою, і, не гаючись, 15/28 лютого подає синоду єпископів всієї України кандидатуру Смарагда на нововідкриту кафедру єпископа Дубенського.

А Москвою, уже радянською, нещодавно Дубно було віддано Польщі, то юрисдикція іншої тепер держави, словом, на тобі, Боже, що мені негоже…

— Призначення Смарагда Фадеєм, — писатиме І. Огієнко професорові В. Біднову, — зроблене з однією метою — накапостити нашому єпископові.

У Польщі церкву від держави не відділяли і тутешні урядовці пам’ятали ще русифікаторські діяння архімандрита Смарагда в попередні часи, то ж утвердження знову йому, у черговий раз, аж ніяк не світило…

Отцеві Смарагдові тоді приснився сон. Начебто їде він, вдягнутий в гарне і яскраве єпископське облачення, на вельми розкішній колісниці, їде по кам’янистій незнайомій дорозі, і спиняється врешті під величною аркою.

Під нею вже чекає його монах, схожий на пам’ятного йому по зустрічах в Києві та Камянці-Подільському отця Пащевського, і тримає в руці предмет, що нагадує чашу для причастя. Смарагд має підійти і висповідатися та причаститися, але ледве ступив він крок від колісниці, як де не взялися оси, цілісінький рій, нахабний і вельми злостивий, той рій крутився, вертівся і загрозливо дзижчав навколо голови, тож Смарагд мимовільно махав руками, відбиваючись від безцеремонних і небезпечних комах — він так розмахував, аж різкий біль замість оси вжалив у руку.

Смарагд раптово прокинувся — рука справді боліла, бо розмахуючи нею уві сні, вдарився таки добряче о бильце ліжка. Архіманрит ніколи не був забобонним, тлумачення снів вважав заняттям на межі гріха, але цього разу таки вирішив перевірити значення химерного сновидіння і взявся нишпорити серед стосу читаних і нечитаних книг. «Колісниця… — шелестів сторінками архімандрит, враз скинувши сон. — Якщо ви їдете на колісниці, то незабаром відкриються перед вами добрі можливості. Коли правильно скористаєтеся ними, мають явитися неодмінно великі можливості».

Бодай вам абищо, подумки висварився Смарагд, толку з того, що «відкриються можливості», тільки зникають вони раптово й негадано, як втікає марево перед подорожнім в безкраїй пустелі. І він далі гортав сторінки: «Висповідатися у сні священику — знак можливого приниження і печалі, цей сон означає, що вчинили негідне щось, воно завдасть вам турбот і печалі».

Брехня, вже зовсім розсердився Смарагд, не робив він негідного, навпаки то з ним чинили негідно, оминаючи незаслужено і нехтуючи його. І вже зовсім без видимої охоти заглянув ще на одну сторінку. «Оси, побачені уві сні, означають ворогів, які жорстоко покарають вас і злостиво чорнитимуть… Часто цей сон символізує втрату дружби чи втрату велику коштів».

Нісенітниці, до решти роздратувався Смарагд і пожбурив щомоці сонника геть у куток, аж той злякано залопотів сторінками, як молодий нажаханий півник від хижого шуліки.

7

Стрій вояків був звично чіткий, як веліла нагода зустріти поважного гостя, обличчя стрільців суворі, мов з холодного каменя тесані, от тільки їхня форма не в’язалася зовсім з парадом — хтось все ще стояв у поношеному, витертому і полинялому, а то й підлатаному невмілими до цього чоловічими руками однострої УНР, хтось виструнчився у цивільному, ще інший у виміняній на тутешньому базарі старій уніформі польських жолнєжів.