Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це жадання дідугана, — повідомив він. — Я міг би зміцнити їх значно краще, але сперечатися з ним те саме, що намагатися переконати скаженого буйвола. Простіше та безпечніше автоматично виконувати його розпоря­дження. Він хоче, щоб ви звісили на цих брусах ваш шестидюймовий бур.

— Не думаю, щоб це склало якісь труднощі, — резюмував я. — Сьогодні ж беруся до роботи.

Легко собі уявити, що це була найдивніша робота в мо­їй довгій кар’єрі, хоча мені доводилося працювати в усіх частинах світу і в найрозмаїтіших умовах. Оскільки професор Челленджер наполягав, щоб управління буром відбувалося дистанційно, й оскільки тепер я переконався, що в цій обережності була нагальна потреба, мені довелося встановити систему електричного контролю, що було неважко, позаяк штольня згори до низу була обплутана електричними дротами.

З нескінченними засторогами ми з Пітерсом, моїм десятником, доправили донизу всі свої аксесуари та склали на скелястій платформі. Потім ми підняли вище опускний майданчик ліфту і звільнили собі місце для цієї праці. Вирішивши обрати для роботи метод вбивання, адже тут було достатньо лише сили тяжіння, ми підвісили стофунтовий вантаж на блоці під майданчиком ліфта, а під ним встановили наші труби та гарпун із V-подібним кінчиком. А от линва, що підтримує вантаж, була прикріп­лена до стіни копальні таким чином, щоб електричний контакт його звільняв. Це була важка, витончена робота, ви­конана більш ніж у тропічній спеці, вона супроводжувалася постійним усвідомленням, що якщо оступиться нога, впаде гайка на покров, то це призведе до непоправної катастрофи.

Навколишня ситуація також діяла на нерви. Весь час я спостерігав дивне тремтіння та хвилювання, що пробігало поверхнею стін, і навіть відчував легке їх тремтіння від найменшого дотику. Ні Пітерс, ні я не зазнали жодних прикрощів, востаннє даючи сигнал нагору, що ми готові до під­йому, і доповідаючи пану Берфорту, що професор Челленджер може розпочати дослід, коли йому заманеться.

Довго чекати не довелося. Через три дні після закінчення моїх підготовчих робіт прийшло запрошення. Це була звичайна листівка, з тих, що розсилаються для запрошення на сімейні ювілеї:

«Професор Д. Е. Челленджер

ч. к. т., д. м., д. н. тощо

(колишній голова Зоологічного інституту та володар такої кількості вчених ступенів, що вмістити їх усі на цьому квитку неможливо)

запрошує пана Джонса (але не пані) на 11:30 ранку, в середу 21 червня, стати свідком чудового тріумфу розуму над матерією, в Генґіст-дауні, Сассекс.

Спеціальний потяг відбуває зі станції Вікторія о 10:05. Пасажири сплачують проїзд власним коштом. Після експерименту буде сніданок. А може, й не буде, залежно від обставин. Станція призначення — Сторринґтон».

Мелоун також отримав запрошення, і, прийшовши до нього, я побачив, що парубок регоче.

— Як безглуздо посилати запрошення нам, — сказав він. — Ми все одно будемо там, що б не трапилося, як сказав кат убивці. Але, знаєте, від цього весь Лондон гуде. Старигань домігся, чого хотів, і навколо його кудлатої голови сяє ореол блаженства.

І нарешті настав великий день. Я вирішив, що краще поїхати напередодні з вечора, щоб особисто переконатися, що все гаразд. Бур-гарпун був встановлений точно, вантаж ретельно урівноважений, електричний контроль діяв без відмови, й я таємно радів, що безпосереднє управління досвідом буде доручено не мені. Вмикач струму встановлений на трибуні не менше ніж за п’ятсот ярдів від жерла штольні, щоб звести до мінімуму можливість небезпечних наслідків.

Цього фатального ранку й прекрасного літнього дня я, вибравшись на поверхню землі, піднявся на одну з ґрат­частих башт шахти, щоб окинути поглядом поле.

Здавалося, весь світ кинувся сюди, до Генґіст-дауну. Наскільки сягало око, всі дороги були всіяні натовпами. Автомобілі фиркали та підстрибували на купинах, під’їж­джали один за одним і висаджували пасажирів біля проходу крізь дротяну огорожу. Тут для більшості і закінчувався шлях.

Посилений загін охорони стояв біля входу і був глухий до всіх умовлянь, погроз і підкупів. Лише показавши запрошення, можна було проникнути за міцну огорожу. Невдахи розходилися та долучалися до безмежних юрмищ, які зібралися на пагорбах. Все поле було вкрите гус­тою юрбою глядачів. Таке скупчення народу буває лише на пагорбах Епсому в день проведення дербі. Усередині території розкопок дротом були відокремлені кілька діля­нок, і привілейовані відвідувачі потрапили туди за допомогою спеціальних розпорядників. Одну ділянку відвели для перів, одну — для членів Нижньої палати, одну — для представників наукових товариств, для світочів науки, се­ред котрих були Ле-Пельє із Сорбонни і доктор Дрезінґер із Берлінської академії. Спеціальний павільйон, обкладений лантухами з піском і з дахом із хвилястого заліза, стояв осторонь, призначений для королівської родини.

О чверть на дванадцяту безліч шарабанів доправили зі станції спеціально запрошених гостей, і я спустився вниз, аби бути присутнім на церемонії прийому біля коро­лівського павільйону. Челленджер мав приголомшливий вигляд у смокінгу, білій камізельці, блискучому циліндрі, а на його обличчі застиг вираз презирливої вищості та достатньо брудної доброзичливості. Він мало не задихався від пихи й усвідомлення власної гідності. «Типова жертва манії величі», — відгукнувся про нього один із хронікерів. Він допомагав розводити, а іноді й розштовхувати гостей по місцях, а потім, зібравши навколо себе обраних гостей, зайняв місце на трибуні на пагорбі й оглянув присутніх із виглядом голови зборів, котрий чекає на аплодисменти. Але, оскільки таких не було чутно, вчений одразу перейшов до справи, і потужне гудіння його басу наповнило всю територію розкопок.

— Джентльмени! — загримів він. — Цього разу я звіль­нений від звертання «леді та джентльмени». Якщо я не запросив їх провести разом із нами цей ранок, то, хочу вас запевнити, це не для того, щоб їх образити, позаяк, — додав він зі слонячим гумором, — наші взаємини з ними завжди були дуже доброзичливими. Справжня причина та, що все ж у моєму досліді незначною мірою присутній елемент небезпеки, хоча цього начебто недостатньо, щоб розвіяти вираз невдоволення, який я помічаю на певних обличчях. Представникам преси буде цікаво дізнатися, що саме для них я відвів верхні місця на пагорбі, звідки вони краще за інших зможуть побачити все, що відбувається. Вони проявили до мого досліду такий інтерес, який часом важко відрізнити від втручання в мої особисті справи, й нарешті, тепер не зможуть поскаржитися, що я опираюся усім їхнім зусиллям. Якщо нічого не станеться (а випадковості можуть траплятися завжди і в усьо­му), що ж, я зробив для них усе, що міг! Якщо, навпаки, щось і трапиться, вони будуть перебувати в виключно зручних умовах для спостереження та фіксування фактів, що заслуговують на їхню освічену увагу. Ви добре знаєте, що науковець не може пояснити (кажу без якогось образливого відтінку) звичайному стаду різні причини, що призводять до того чи іншого висновку чи вчинку. Я чую дуже нечемні зауваження і прошу джентльмена в рогових окулярах перестати розмахувати парасолькою.

(Голос: Ви ображаєте своїх гостей!)

— Можливо, мої слова «звичайне стадо» привели джентль­­мена з парасолькою в настільки збуджений стан. Гаразд, скажемо, що мої слухачі не звичайне стадо. Не будемо чіплятися до слів. У ту мить, коли мене перервали зухвалим зауваженням, я мав намір повідомити, що весь матеріал по цьому експерименту повно та докладно ви­кладений у моїй праці про будову землі, яка готується до друку, яку я, при всій своїй скромності, можу назвати однією з найреволюційніших у світовій історії.

(Загальне хвилювання. Вигуки «Подайте факти! Навіщо ми тут? Це якийсь жарт?»)

— Я саме мав намір приступити до пояснення, й якщо мене ще раз перервуть, то буду змушений вдатися до заходів із відновлення порядку, підтримання якого самостійно, мабуть, недоступне для присутніх. Справа в тому, що я викопав штольню, пробившись через земну кору, і наміряюся перевірити ефект неприємного роздратування її чутливого шару. Цю делікатну операцію проведуть мої підлеглі, пан Пірлесс Джонс, фахівець із артезіанського буріння, і пан Едвард Мелоун, котрий зараз є моїм повноважним представником. Оголену чутливу субстанцію вколють буром, а як вона буде на це реагувати, покаже час. Якщо тепер ви будете такі люб’язні зайняти свої місця, ці два джентльмени спустяться в штольню та зроблять останні приготування. Потім увімкну електричний контакт ось тут — і все буде скінчено.

Зазвичай після однієї з таких промов Челленджера аудиторія відчуває, що з неї, як із Землі, здерли захисний епідерміс та оголили нерви. Ця аудиторія не була винятком, відтак із глухим бурчанням стала розходитися по місцях. Челленджер єдиний залишився на трибуні за маленьким столиком, величезний, кремезний, із чорною гривою та бородою, що розвіювалися вітром. Але ми з Мелоуном не могли повністю насолодитися цим кумедним видовищем і поквапилися вниз. Через двадцять хвилин ми опинилися на дні та стягнули покров із оголеного сірого шару.

Нашим очам відкрилося вражаюче видовище. Завдяки якійсь незрозумілій космічній телепатії, стара планета ніби вгадувала, що нещасні комашки мають намір дозволити собі нечувану зухвалість. Оголена поверхня хвилювалася, як киплячий горщик. Великі сірі бульбашки надималися і з тріском лускали. Повітряні бульбашки та порожнини під чутливою поверхнею сходилися, розходилися, змінювали форму та виявляли підвищену активність. Хвилеподібні судоми матерії дужчали, й їхній ритм почастішав. Тем­но-пурпурова рідина, здавалося, пульсувала в звивистих каналах, що мережею розповзалися під м’яким сірим саваном. Ритм, тремтіння життя, відчувався й тут. Важкий запах отруював повітря і робив його цілком нестерпним для людських легенів.

Як зачарований, споглядав я це дивне видовище, коли позаду мене Мелоун раптом тривожно прошепотів:

— Боже милий, Джонсе, лише погляньте!

В одну мить я подивився туди, потім увімкнув електричний контакт — і вже наступної миті стрибнув у ліфт.

— Хутко, сюди! — вигукнув я. — Мова йде про життя та смерть! Лише швидкість нас порятує!

І справді, видовище викликало серйозну тривогу. Вся нижня частина шахти, здавалося, заразилася тією інтенсивною активністю, яку ми помітили на дні; стіни тремтіли та пульсували в одному ритмі із сірим шаром. Ці рухи передавалися заглибинам, на які спиралися кінці брусів, і було ясно, що вони впадуть униз. А при їхньому падінні гострий кінець мого бура встромиться в землю незалежно від електричного контакту, що обриває важкий вантаж. Перш ніж це трапиться, нам із Мелоуном краще опинитися за межами копальні, бо йшлося про наші життя. Жахливе відчуття — перебувати на глибині восьми миль під землею та відчувати, що будь-якої миті потужна конвульсія може викликати катастрофу.