Загублений світ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дуже цікавий процес, чи не так? — зауважив він. — Беручи до уваги, наскільки разюча особистість професора, дивно думати, що зараз він — усього лише молекулярна хмара, що висить десь у цій кімнаті. Звісно, він тепер перебуває в моїй цілковитій владі. Якби я забажав залишити його в такому підвішеному стані, ніщо в світі не завадило б мені.

— Я хутко знайду спосіб, аби завадити вам.

І знову його посмішка перетворилася на хижий оскал.

— Чи не вирішили ви, що така думка справді була у мене на гадці? Боже збав! Можна лише собі уявити: остаточний розпад професора Челленджера! Зник, розчинився в просторі, не залишивши жодних слідів. Жахливо! Просто жахливо! Водночас він не був зі мною настільки чемний, як вартувало б. Чи не здається вам, що невеликий урок...

— Ні, не здається.

— Гаразд, назвімо це повчальною демонстрацією. Це буде, скажімо, щось таке, що дасть матеріал для курйозної замітки до вашого часопису. Наприклад, я відкрив, що волосся на тілі, оскільки воно перебуває на зовсім особливій вібраційній частоті щодо всієї іншої живої ­органічної тканини, може за бажанням бути включене у відтворену структуру або ж вилучене з неї. Мені було б цікаво поглянути на ведмедя без його кожуха. Отри­муйте!

Клацання тумблера, і за мить Челленджер знову сидів на кріслі. Але що то був за Челленджер! Якийсь обстрижений лев! Хоча мене неабияк розсердив кепський жарт, який дозволив собі щодо професора винахідник, все ж я ледь утримався від реготу.

Його величезна голова була голомозою, як у немовляти, а підборіддя гладким, як у дівчинки. Позбавлена своєї чудової бороди, нижня частина обличчя дуже нагадувала окіст, і професор був тепер схожий на старого гладіатора, котрого віддухопелили та надули, а масивна бульдожа ще­лепа нависала над подвійним підборіддям.

Ймовірно, на наших обличчях з’явився якийсь особливий вираз. Не сумніваюся, що бісівська посмішка пана Немора стала при цьому видовищі іще ширшою. Але, як би там не було, рука Челленджера кинулася до обличчя та голови, і він усвідомив зміну, що сталася. Тієї ж миті він схопився з крісла, хапнув винахідника за горлянку та жбурнув його на підлогу. Знаючи неймовірну силу Челленджера, я подумав, що Немору гаплик.

— Заради Бога, обережніше! Адже якщо ви його вб’є­те, ми ніколи не зможемо виправити ситуацію! — вигукнув я.

Мої слова подіяли. Навіть у миті шаленого гніву Челленджер завжди був відкритий до логічних зауважень. Він схопився на ноги, потягнувши за собою винахідника, кот­рий тремтів як осиковий лист.

— Даю п’ять хвилин, — сапаючи від люті, промовив він. — Якщо через п’ять хвилин я не стану таким, як раніше, то всю душу витрясу з вашої капосної оболонки!

З Челенджером, коли він впадав у лють, сперечатися було аж ніяк не безпечно. Навіть найхоробріша людина і та не витримала б, а що вже казати про пана Немора, кот­рий явно не вирізнявся особливою відвагою. Навпаки, прищі та бородавки на його обличчі несподівано стали помітнішими, ніж колись, адже воно змінило звичний для себе колір замазки на білу барву риб’ячого черева. Ру­ки та ноги винахідника тремтіли, він заледве міг обертати язиком.

— І правда, пане професоре, — залопотів він, тримаючись рукою за горло, — таке насильство зовсім зайве. Невинний жарт, мені здалося, цілком може бути доречним у колі друзів. Моїм бажанням було лише продемон­струвати вам можливості своєї машини. Я вирішив, що вам хотілося побачити повну демонстрацію. Ні про жодну образу гідності, запевняю, професоре, не могло бути й мови!

Замість відповіді Челленджер заліз назад на крісло.

— Не спускайте з нього очей, Мелоуне. Не дозволяйте йому викидати колінця!

— Я простежу за цим, сер.

— А тепер, шановний, залагоджуйте справу, інакше вам доведеться відповісти за скоєне.

Переляканий винахідник підійшов до машини. Її відновлювальна сила була пущена на повну потужність, і за хвилину старий лев знову постав перед нами, прикрашений своєю заплутаною гривою. Обома руками він любовно розгладив бороду, потім провів по маківці, ніби з наміром переконатися в своїй повній реставрації. Після чо­го урочисто зійшов зі свого сідала.

— Ви дозволили собі безцеремонність, сер, яка ледь не спричинила для вас вельми серйозні наслідки. Однак я приймаю ваше пояснення, що ви зробили це винятково з метою демонстрації. А тепер маю намір задати вам кілька конкретних запитань із приводу властивостей цієї дивовижної енергії, про відкриття якої ви заявили.

— Я готовий відповісти на будь-яке з ваших запитань, крім того, яка природа та джерело цієї енергії. Це моя та­ємниця.

— То ви справді стверджуєте, що ніхто в світі, крім вас, її не пізнав?

— Ні, ніхто не має про неї ні найменшого поняття.

— А ви не вдавалися до послуг помічників?

— Ні, сер. Я працюю сам.

— Он як! Неймовірно цікаво. Ви розсіяли мої сумніви щодо факту існування тієї енергії, але я ще не збагнув, у чому, власне, її практичне значення.

— Як я вже пояснював, це лише модель. Але, природно, дуже легко побудувати масштабнішу установку. Як ви розумієте, в цьому випадку дезінтеґратор діяв лише по верти­калі. Певні струми над об’єктом і певні під ним створюють певні вібрації, які або дезінтегруються, або відновлюють матеріальні об’єкти. Але процес може йти і по горизонталі. В цьому випадку ефект його дії був би аналогічним, але він вкрив би земний простір пропорційно силі свого струму.

— Наведіть приклад.

— Припустімо, що один полюс розташований на одному катері, а інший — на другому. Тоді військовий ко­рабель, який потрапив у поле між ними, просто зникне, розпавшись на молекули. Така ж доля спіткає і будь-яке військове формування.

— І ви вже продали цю таємницю з монопольним правом власності одній із європейських держав?