Пігмаліон (Збірник): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ІНКВІЗИТОР. І до такого звикають. Усе справа звички. Бачите, я звик до спалення: раз — і все скінчилося. Тільки душа болить за це молоде і невинне створіння, так жорстоко розчавлене двома могутніми силами — церквою і законом.

КОШОН. Ви вважаєте її невинною?

ІНКВІЗИТОР. Ох, у чому ж її вина? Що вона знає про церкву і закони? Вона не збагнула і слова з того, що ми говорили. Ось така доля невігласів. Ходімо, бо все проґавимо.

КОШОН (іде за ним). Про це я точно не пошкодую. Знаєте, я не такий призвичаєний, як ви.

ВОРИК. Ох, я невчасно. Гадав, усе скінчилося. (Він вдає, що хоче квапливо вийти).

КОШОН. Не йдіть, монсеньйоре, все справді закінчилось.

ІНКВІЗИТОР. Ми не виконуємо вироку, монсеньйоре, але закон вимагає нашої присутності. Тому, з вашого дозволу… (Він кланяється і виходить через внутрішній двір).

КОШОН. Є сумніви стосовно того, що ваші люди точно дотрималися закону, монсеньйоре.

ВОРИК. А до мене дійшли чутки, що є сумніви і щодо ваших повноважень у цьому місті, бо воно не входить до вашої єпархії. Якщо ви відповісте за себе, то я відповім за себе.

КОШОН. Відповідатимемо перед Богом, кожен за своє. Славного вам дня, монсеньйоре.

ВОРИК. Мілорде, і вам славного дня.

ВОРИК. Агов! Чи є хто тут? (Тиша). Агов! (Тиша). Браяне, де ти? (Тиша). Сторожа! (Тиша). Ти ба, всі пішли на спалення, навіть той хлопчак.

ВОРИК. Що в дідька…

ВОРИК (підходить до нього і гладить по плечу). Що таке, магістре Джон? Що трапилося?

КАПЕЛАН (хапаючи його за руку). Мілорде, мілорде, заради Христа, моліться за мою пропащу грішну душу.

ВОРИК (заспокоюючи його). Так, так, звісно, я молитимусь. Спокійно, тихо…

КАПЕЛАН (мізерно виє). Я не погана людина, мілорде.

ВОРИК. Звичайно, ні. Зовсім ні.

КАПЕЛАН. Я не хотів такого лиха. Я не знав, що буде так.

ВОРИК (твердіше). О, то ви бачили?

КАПЕЛАН. Я сам не знав, що чинив. Я бовдур і буду проклятий за це довіку.

ВОРИК. Яка нісенітниця! Це, певна річ, жахлива страта, але вашої провини тут нема.

КАПЕЛАН (повен жалю). Я дозволив їм. Якби ж я тільки знав, то видер би її з їхніх рук! Ви не знаєте, бо не бачили. Як легко говорити, коли не знаєш, як воно! Ти проклинаєш себе, підливаючи олії у вогонь сумління, а коли нарешті усвідомлюєш, коли бачиш, що накоїв, коли це сліпить тобі очі, забиває ніздрі і роздирає серце, тоді… тоді… (Падає на коліна). О Боже, забери це видовище з-перед моїх очей! О Боже, врятуй мене від цього пекельного вогню, що поїдає мене! Вона гукала Тебе, охоплена полум’ям, гукала: Ісусе! Ісусе! Ісусе! Вона тепер із Тобою, а я — у вічному пеклі…

ВОРИК (ставить його на ноги). Годі, годі вже, чоловіче. Візьміть себе в руки. Все місто буде патякати про це. (Штовхає його у крісло перед столом). Якщо у вас затонка кишка, щоб дивитися на таке, то чому б вам не чинити так, як я, і просто триматись подалі?

КАПЕЛАН (збентежено й покірно). Вона попросила хрест. Солдат дав їй дві палички, зв’язані навхрест. Дякувати Господу, то був англієць. Це міг зробити і я, але не зробив, бо я боягуз, паршивий собака, дурень. Добре, хоч він був англійцем.

ВОРИК. От дурень, тільки-но священики доберуться до нього, він і сам згорить.

КАПЕЛАН (здригається у конвульсіях). Дехто з людей сміявся з неї. Вони б і з Христа сміялися. То були французи, мілорде, я знаю точно, то були французи.

ВОРИК. Чш-ш! Хтось іде сюди. Тримайте себе в руках.

ВОРИК. Мені повідомили, що все скінчилося, брате Мартин.