Віщі сестри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ти зробив те, що вважав правильним, — сказала Бабуня. 

— Я не для цього пішов у солдати. Не щоб убивати направо й наліво. 

— Так отож. Тепер я б на твоєму місці подалася в моряки. Причому якнайшвидше. Власне, просто цієї миті. Тікай, чоловіче. Тікай до моря, поверхня якого не лишає слідів. І ти, запевняю, проживеш довге й успішне життя… — вона на мить спинилася. — Принаймні довше, ніж якщо стовбичитимеш тут. 

Він зірвався з колін, кинув на відьму погляд, змішаний із вдячності та жаху, і стрімголов рвонув у туман. 

— А тепер ми, можливо, нарешті дізнаємося, що все це було, — сказала Бабуня, обертаючись до третього солдата. 

Чи то пак, до місця, де він був. 

Звідкись долинув далекий тупіт кінських копит по торфу — й усе стихло. 

Тітуня Оґґ зробила кілька кульгавих кроків. 

— Можу зловити. Що скажеш? — спитала вона. 

Бабуня заперечно похитала головою. Вона всілася на скелю і подивилася на маля в своїх руках. Це був хлопчик, не старший за два роки, і геть голісінький під простирадлом, у яке його загорнули. Вона несвідомо почала колисати його, неуважно дивлячись у нікуди. Тітуня Оґґ оглянула два трупи з таким виглядом, що ставало ясно: якою б не була їхня подальша доля, її це не спантеличить. 

— Мабуть, розбійники, — тремтячим голосом припустила Маґрат. 

Тітуня похитала головою. 

— Дивна річ, — сказала вона. — Обоє носили ось такі однакові знаки. Два ведмеді на чорно-золотому полі. Хто-небудь знає, що воно таке? 

— Це герб короля Веренца, — сказала Маґрат. 

— Що за один? — поцікавилася Бабуня Дощевіск. 

— Він править цією країною, — пояснила Маґрат. 

— А, тобто він королює, — сказала Бабуня таким тоном, ніби справа була не варта й ламаного шеляга. 

— Солдати, що ріжуть один одного. Це матиме підозрілий вигляд, — сказала Тітуня Оґґ. — Маґрат, оглянь-но карету. 

Наймолодша відьма порилася в салоні й вилізла назовні з якимось мішечком. Вона розв’язала його, й об торф глухо вдарився якийсь предмет. 

Буря перекотилася на інший бік гір, і водянистий місяць вкривав мокре вересове поле тонким шаром світляної кашки. Ця ж кашка вкривала осяйним ореолом і предмет, який, поза всяким сумнівом, був короною — і то короною когось справді високовельможного. 

— Це корона, — промовила Маґрат. — На ній кругом усі ці шпичаки. 

— От маєш, — сказала Бабуня. 

Дитя муркотіло уві сні. Бабуня Дощевіск не шанувала тих, хто полюбляє дивитися в майбутнє — але зараз відчувала себе так, ніби майбутнє вдивляється в неї. 

І вираз його обличчя їй аж ніяк не сподобався. 

А король Веренц дивився в минуле, і його огортало дуже схоже відчуття. 

— Ти мене бачиш? — спитав він. 

— Аякже. І дуже добре, — підтвердив новоприбулий. 

Веренц спохмурнів. 

Схоже, привидам доводилося витрачати значно більше розумової енергії, ніж живим; майже сорок років він прожив, вдаючись до спроб подумати не частіше разу-двох на день, а тепер мусив практикувати це чи не постійно. 

— А, — здогадався він. — То ти теж привид.