— Кажи вже, дитино.
— Щойно я відійшла від скрині, як підійшов якийсь чоловік і вщипнув мене… за задок, — обличчя Маґрат стало ясно-червоним, і вона злякано затулила вуста долонькою.
— Та невже? — сказала Бабуня. — А далі?
— А далі…
— Ну?
— Він сказав… сказав…
— Що він сказав?
— Він сказав: «Привіт, кицю, що робиш сьогодні ввечері?».
Бабуня трохи подумала й запитала:
— Стара Тітонька Пташко нечасто виводила тебе в люди, еге ж?
— Ти ж знаєш, у неї завжди ноги боліли, — сказала Маґрат.
— Але вона навчала тебе повивальної справи?
— А, цього. Звичайно. Я мала багато практики,
— Але… — Бабуня завагалася: перед нею лежала незнайома і сумнівна територія. — Але вона ніколи не говорила з тобою про те, як усе починається?
— Тобто?
— Ну, — сказала Бабуня вже майже з ноткою відчаю в голосі. — Про чоловіків і все таке.
Маґрат, схоже, готова була знепритомніти.
— До чого тут чоловіки?!
Раз у раз Бабуня Дощевіск бралася за найнеймовірніші справи, і, щоб вона відмовилася прийняти виклик, справа мала бути справді безнадійною. Та цього разу вона здалася.
— Думаю, — безпомічно сказала вона, — непогано б тобі перекинутись слівцем на цю тему з Тітунею Оґґ. В один з найближчих днів. Якомога ближчих.
З вікна за їхніми спинами вибухнув несамовитий регіт, потім почувся дзвін склянок, а потім усе перекрив високий голос:
— …й жирафа, якщо вилізеш на стіл — не намахаєш тільки їжачка!
Бабуня прислухалася.
— Але сьогодні з нею не розмовляй, — додала вона.
Трупа вирушила за кілька годин до світанку; чотири їхні фургони, хилитаючись, повзли по дорозі, що вела до рівнин Сто з їхніми великими містами. За законами Ланкру, всі мандрівні актори, фокусники та інші потенційно небезпечні елементи мали бути по той бік міської брами до заходу сонця. Не те щоб це когось і справді зачіпало, оскільки місто фактично не мало стін, та й ніхто особливо не переймався, коли якась із «небажаних персон» прослизала назад до міста вже під покровом темряви. Але всі дотримувалися вигляду, ніби дотримуються правил.
Відьми спостерігали за рухом каравану з будиночка Маґрат за допомогою старовинної зеленої кришталевої кулі Тітуні Оґґ.
— Давно б час тобі навчити цю штуку передавати звук, — пробурмотіла Бабуня. Вона струсонула кулю, від чого зображення негайно пішло брижами.
— Скільки дивовижі було в тих фургонах! — урвала її Маґрат. — Усе таке цікаве! Паперові дерева, і костюми на будь-який смак, і ще, — вона показала руками, — величезна, згорнута трубкою картина далеких країв з усіма храмами й тому подібним. Просто очей не відірвеш.
Бабуня гмикнула.
— І ще я подумала, як це дивовижно, що звичайні люди перетворюються на королів чи навіть тварин. В цьому є щось від магії, вам не здалося? — вела своєї юна відьма.