Віщі сестри: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Бабуня обернулася. 

— Не помітила, як ти увійшла, — сказала вона. — Що ти сказала? 

— Чи додавати цукор у чай. 

— Три ложки, — швидко мовила Бабуня. 

Одним із нещасть, що переслідували Бабуню Дощевіск протягом усього життя, було те, що, попри всі свої зусилля, вже зробивши неабияку кар’єру, вона лишалася рум’яною, мов яблучко, і зберегла в цілості всі свої зуби. Жодні заклинання так і не змусили вискочити хоч одну бородавку на її симпатичному, хоч і дещо конячому обличчі, а постійне споживання цукру лише збільшувало її й без того невичерпні запаси енергії. Чарівник, з яким вона якось проконсультувалася на цю тему, пояснив, що справа — в її метаболізмі. 

Це змусило її почуватися хоч трохи вищою за Тітуню Оґґ, яка, як підозрювала Бабуня, цього самого метаболізму і в очі ніколи не бачила. 

Маґрат старанно відлічила три ложки з гіркою. Непогано було б, подумала вона, якби їй хоч іноді казали «дякую». 

Їй почало здаватися, що корона дивиться на неї. 

— Відчуваєш, еге ж? — спитала Бабуня. — А я ж казала. Вони вміють причакловувати! 

— Який жах. 

— Ні-ні. Це просто її природа. Вона нічого не може з цим вдіяти. 

— Але вона магічна! 

— Це просто її природа, — повторила Бабуня. 

— Вона хоче, щоб я її приміряла, — промимрила Маґрат, ніби збираючись простягти руку. 

— Саме так, саме так. 

— Але я буду сильною! — оголосила Маґрат. 

— Щиро на це сподіваюся, — кивнула Бабуня, чиє обличчя раптом набуло вигляду дерев’яної маски. — А що там Ґіта? 

— Купає малюка в рукомийнику, — відсутньо відповіла Маґрат. — Але ж як нам сховати подібну річ? Що, коли ми зариємо її глибоко-глибоко в землю? 

— Тоді її відкопає борсук, — стомлено відповіла Бабуня. — Або якийсь золотошукач. Або дерево оплете її корінням, а потім ураган виверне це дерево з землі, і тоді вже знайдеться той, хто підбере її й напне собі на голову… 

— Якщо це не буде хтось настільки ж сильний духом, як ми, — уточнила Маґрат. 

— Безумовно, — погодилася Бабуня, уважно вивчаючи свої нігті. — Хоча головна проблема з коронами — це не вдягти, а зуміти потім зняти. 

Маґрат підняла корону зі столу і покрутила в руках. 

— Вона навіть не дуже-то й схожа на нормальну корону, — сказала вона. 

— Можна подумати, ти їх неміряно бачила, — сказала Бабуня. — Просто експерт. 

— Таки доводилося. Зазвичай на них значно більше коштовного каміння, а серединку вкрито шматочком тканини, — зухвало продовжила юна відьма. — А це — просто маленька тоненька… 

— Маґрат Часник! 

— Ні, справді. Коли я вчилася в Тітоньки Пташко… 

— …мир-прахові-її… 

— …мир-прахові-її, вона іноді брала мене у Свиноспинськ чи до Ланкру, якщо туди приїздили мандрівні актори. Вона дуже полюбляла театр. То вони мали більше корон, ніж можна уявити… — вона зробила паузу. — Хоча пані Пташко стверджувала, що ті корони зроблені з бляхи й паперу, а за коштовності там правило скло. Та все ж вони мали вигляд реальніший за цю. Тобі це не видається дивним? 

— Речі, які прикидаються якимись іншими речами, часто мають реальніший вигляд. Це загальновідомо, — промовила Бабуня. — Але я особисто від цього не в захваті. І чого ж вони мандрують у тих коронах?