Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— На що ви ще звернули увагу?

— Він правильно розмовляв англійською, сер, і все ж, судячи з вимови, я подумала, що він іноземець.

— І він був солідно вдягнений?

— Дуже, сер, справжній джентльмен. Чорний костюм, але нічого такого, що впадало б у вічі.

— Він не називався?

— Ні, сер.

— Не отримував листів, ніхто його не відвідував?

— Аж ніяк.

— Але ви або служниця, певна річ, входите вранці в його кімнату?

— Ні, сер, він сам себе обслуговує.

— Невже! Справжнє диво. Ну, а який у нього був багаж?

— Одна велика коричнева валіза, нічого більше.

— Отакої, не сказав би , що маєте багато інформації. То ви кажете, що з кімнати нічого не виносили, зовсім нічого?

Місіс Воррен витягла з торбинки конверт і витрусила з нього на стіл два використаних сірники та недопалок цигарки.

— Це було на таці сьогодні вранці. Я принесла, оскільки чула, що ви навіть із дрібниць здатні зробити серйозні висновки.

Голмс стенув плечима.

— З цього якихось серйозних висновків не зробиш. Сірниками, звісно, підпалювали цигарки, судячи з того, що обгорів лише кінчик. Коли запалюють сигару або люльку, згорає половина сірника. А недопалок справді цікавий. Кажете, що в цього джентльмена вуса та борода?

— Саме так, сер.

— Тоді не розумію. Цю сигарету, мені здається, міг курити лише гладко поголений чоловік. Адже навіть ваші скромні вуса, Ватсоне, ви б обсмалили.

— Мундштук? — припустив я.

— У жодному разі: зім’ятий кінчик. А, може, у вашому будинку живуть двоє людей, місіс Воррен?

— Та що ви, сер. Він їсть так мало, що я часом дивуюся, як одному цього вистачає.

— Що ж, доведеться чекати ще матеріалів. Зрештою вам немає на що скаржитися. Орендну плату ви отримали, і він спокійний мешканець, хоча, безумовно, не зовсім звичайний. Він вам добре платить, а якщо вважає за краще не показуватися, то, власне, вас це не стосується. У нас немає причин порушувати його самоту, поки немає підстав вважати, що він ховається від закону. Я беруся за цю справу й пам’ятатиму про неї. Повідомте, якщо станеться щось нове, і розраховуйте на мою допомогу, якщо вона знадобиться.

— У цій справі, без сумніву, є певні цікаві особливості, Ватсоне, — сказав він після того, як місіс Воррен пішла. — Вона може виявитися й дріб’язковою. Припустімо, що мешканець просто дивак. Можливо, однак, що справа набагато серйозніша, ніж виглядає на перший погляд. Передусім спадає на гадку, що в покоях місіс Воррен живе зовсім не той, хто їх орендував.

— Чому ви так вирішили?

— На таку думку наводить недопалок, і потім, хіба не було встановлено, що мешканець виходив лише раз і того ж дня, коли винайняв помешкання? Він (або хтось інший) повернувся, коли ніхто в будинку не міг його бачити. У нас немає жодних доказів, що повернувся той самий чоловік, котрий пішов. Також особа, котра орендувала покої, правильно говорила англійською. А ця пише друкованими літерами й сірник замість сірники. Мабуть, знайшов слово в словнику, адже словник дає іменник лише в однині. Стислість, можливо, йому потрібна, щоб приховати незнання англійської мови. Тож, Ватсоне, маємо достатньо підстав підозрювати, що тут відбулася заміна.

— Але з якою метою?

— Наше завдання в тому й полягає, щоб розгадати це. Один можливий шлях до розгадки у нас, мабуть, є.

Детектив дістав свій величезний альбом, куди день у день вклеював вирізані з лондонських часописів оголошення про розшук зниклих, про місце зустрічей тощо.

— О, Господи! — вигукнув він, гортаючи сторінки. — Яке різноголосся стогонів, вигуків, ниття! Який набір надзвичайних подій! Але саме з цього набору людина, котра вивчає незвичайне, може виловити найціннішу інформацію! Мешканець місіс Воррен усамітнився, і йому не шлють листів із побоювання, що розкриється таємниця, яку так хочуть зберегти. Яким же шляхом повідомляти йому про те, що відбувається за стінами будинку? Природно, через газети. Мабуть, іншого способу немає, і, на щастя для нас, можемо обмежитися вивченням однієї газети. Ось вирізки з «Дейлі ґазетт» за останні два тижні. «Леді в чорному боа в ковзанярському клубі Прінса» — це ні до чого. «Невже Джиммі розіб’є серце своїй матері?» — і це навряд чи має до нас стосунок. «Якщо жінка, котра втратила свідомість у Брикстонському омнібусі...» — мене вона не цікавить. «Душа моя тужить за тобою...» — ниття, Ватсоне, справжнісіньке ниття! А ось це підходить більше. Слухайте: «Терпіння. Знайду якийсь певний спосіб спілкуватися. А поки що цей стовпчик. Дж.» Надруковано за два дні після того, як мешканець оселився в місіс Воррен. Підходить, правильно? Таємничий незнайомець, можливо, читає англійською, хоча й не вміє писати. Спробуємо знову натрапити на цей слід. Ну ось, так і є — три дні по тому: «Справа йде на лад. Терпіння та спокій. Хмари розсіються. Дж.» Потім — нічого цілий тиждень. А ось щось конкретніше? «Шлях розчищається. Якщо знайду можливість повідомити, пам’ятай домовлений код — один А, два В тощо. Дізнаєшся незабаром. Дж.» Надруковано в учорашній газеті, а в сьогоднішній — нічого. Все це дуже пасує до випадку з мешканцем місіс Воррен. Чекати залишилося недовго, Ватсоне, впевнений, що проблема з’ясується.