Спілка рудих: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Завітавши до нас наступного вечора, Лестрейд повідомив усе, що вдалося встановити про особу арештанта. Прізвище його невідоме, а ім’я Беппо. Це найвідчайдушніший головоріз в усьому італійському кварталі. Колись був майстерним скульп­тором, але потім збився на манівці й двічі побував у в’язниці: одного разу — за дрібну крадіжку, іншого — за побиття свого земляка. Англійською розмовляє чудово. Досі не вдалося з’ясувати, для чого він розбивав бюсти, а Беппо вперто відмовляється відповідати на запитання про це. Але поліції вдалося встановити, що він сам уміє ліпити бюсти й що робив їх, працюючи в майстерні «Гельдера і Ко».

Усю цю інформацію, більшу частину якої ми вже знали, Голмс вислухав із чемною увагою, але я, знаючи його краще, зауважив, що думки товариша зайняті чимось іншим, і крізь маску, яку він одягнув на себе, ясно побачив, що він чогось чекає, і щось його тривожить. Нарешті детектив схопився з крісла, його очі заблищали. Пролунав дзвінок. За хвилину ми почули кроки, і в кімнату ввійшов літній чоловік із сивими бакенбардами та червоним обличчям. У правій руці він тримав старомодну валізку. Увійшовши, відвідувач поставив її на стіл.

— Чи можу я бачити містера Шерлока Голмса?

Мій приятель вклонився, і на його обличчі з’явилася посмішка.

— Містер Сендфорд із Редінґа, якщо не помиляюся? — уточнив він.

— Авжеж, сер. Я, здається, трохи спізнився, але розклад потягів складений так незручно... Ви писали мені про мій бюст.

— Саме так.

— Я прихопив зі собою вашого листа. Ви пишете: «Бажаючи придбати зліпок зі бюста Наполеона роботи Девіна, я готовий заплатити десять фунтів за ту копію, яка належить вам». Усе правильно?

— Безумовно.

— Ваш лист мене дуже здивував, бо я не міг здогадатися, звідки ви дізналися, що я маю цей бюст.

— Однак усе дуже просто пояснити. Містер Гардінґ, власник торгівельного дому «Брати Гардінґи», сказав мені, що продав вам останню копію цього бюста, і повідомив вашу адресу.

— Розумію. А він сказав вам, скільки я заплатив йому за цей бюст?

— Ні, не казав.

— Я людина чесна, хоч і не надто заможна. Я заплатив за цей бюст лише п’ятнадцять шилінґів і хочу вам про це повідомити до того, як отримаю десять фунтів.

— Така педантичність робить вам честь, містере Сендфорд. Але я сам назвав цю ціну й не маю наміру її змінювати.

— Це дуже шляхетно з вашого боку, містере Голмс. Я, відповідно до вашого прохання, прихопив бюст із собою. Ось він.

Гість відчинив валізку, і ми нарешті побачили в себе на столі зовсім цілим той бюст, який досі нам вдавалося бачити лише в уламках. Голмс вийняв аркуш паперу з кишені й поклав десятифунтову банкноту на стіл.

— Будьте люб’язні, містере Сендфорд, підпишіть цей папір у присутності ось цих свідків. Тут сказано, що ви передаєте мені повне право на володіння цим бюстом. Я, як бачите, людина завбачлива. Ніколи не можна знати заздалегідь, як згодом обернуться обставини... Дякую, містере Сендфорд. Ось ваші гроші. Бажаю вам усіляких гараздів.

Коли наш відвідувач пішов, Шерлок Голмс знову нас здивував. Він почав із того, що витягнув із буфету чисту білу скатертину та накрив нею стіл. Потім поставив щойно куплений бюст на саму середину скатертини. Після цього підняв свій мисливський стек і вдарив Наполеона по маківці його важким держаком. Бюст розлетівся на друзки, і Голмс ретельно оглянув кожен шматок. Нарешті з переможним вигуком він простягнув нам уламок, у якому лежало щось кругле, темне, схоже на родзинку, запечену в пудингу.

— Джентльмени! — вигукнув він. — Дозвольте показати вам знамениту чорну перлину Борджіа!

Нам із Лестрейдом відняло мову. Охоплені раптовим поривом, ми взялися аплодувати, як аплодують у театрі вдалій розв’язці драми. Бліді щоки Голмса порожевіли, він вклонився нам, як кланяється драматург, викликаний на сцену оплесками глядачів.

— Атож, джентльмени, — сказав він, — це найзнаменитіша перлина в усьому світі, і, на щастя, шляхом роздумів мені вдалося простежити її долю від спальні принца Колонни в готелі «Дакр», звідки вона зникла, до нутрощів останнього із шести бюстів Наполеона, виготовлених у майстерні «Гелдера і Ко» в Степні. Ви, звісно, пригадуєте, Лестрейде, сенсаційне зникнення цього коштовного каменя та безуспішні спроби лондонської поліції його знайти. Поліція зверталася за допомогою навіть до мене, але і я не спромігся допомогти. Підозри впали на покоївку принцеси, італійку. Всі знали, що вона має в Лондоні брата, але жодних зв’язків між ними встановити не вдалося. Покоївку звали Лукреція Венуччі, і не сумніваюся, що П’єтро, котрого вбили дві доби тому, був її братом. Я переглянув старі газети та виявив, що зникнення перлини відбулося за два дні до арешту Беппо. А Беппо був заарештований у майстерні «Гелдера і Ко» якраз у той час, коли там виготовляли ці бюсти. Тепер вам зрозуміла послідовність подій. Перлина була в Беппо. Можливо, він вкрав її у П’єтро; може, сам був співучасником П’єтро; можливо, посередником між П’єтро та його сестрою. По суті, нам не важливо, яка з цих версій правильна. Нам важливо, що він мав перлину при собі якраз у той час, коли за ним погналася поліція.

Він забіг у майстерню, де працював. Знав, що має всього кілька хвилин для того, щоб сховати надзвичайно цінний здобуток, який неодмінно знайдуть, якщо його обшукають. Шість гіпсових бюстів Наполеона сохнули в коридорі. Один із них був ще зовсім м’який. Беппо, фаховий працівник, миттю розколупав отвір у вологому гіпсі, засунув туди перлину й кількома мазками надав бюсту колишнього вигляду. Це був чудовий сховок, знайти там перлину було неможливо. Але Беппо засудили до року в’язниці, за той час усі шість бюстів продали в різні куточки Лондона. Він не міг знати, в якому з них схований його скарб. Лише розбивши всі бюсти, він міг знайти перлину. Однак Беппо не впадає у відчай. Він узявся за пошуки натхненно та послідовно. За допомогою двоюрідного брата, котрий працював у Гелдера, дізнався, яким фірмам продали ці бюсти. Йому пощастило отримати роботу в Морса Гедсона, і він відстежив три бюсти. У цих трьох перлини не виявилося. За допомогою своїх родичів він дізнався, кому продали інші три бюсти. Перший із них перебував у Гаркера. Тут Беппо вистежив спільник, котрий вважав його винуватцем зникнення перлини, і між ними спалахнула бійка.

— Якщо П’єтро був його спільником, навіщо ж він носив із собою його фотографію? — поцікавився я.

— Щоб можна було питати про нього в сторонніх, це — найімовірніша гіпотеза. Коротко кажучи, я дійшов висновку, що після вбивства Беппо не лише не відкладе, а, навпаки, пришвидшить свої пошуки. Він спробує випередити поліцію, остерігаючись, аби вона не дізналася про його таємницю. Звісно, я не міг бути впевнений, що він не знайшов перлину в бюсті, яка належала Гаркеру. Я не знав напевно, що це саме перлина, але для мене було ясно, що він щось шукає, адже розбивав вкрадені бюсти лише в тих місцях, де було світло. У Гаркера був один із трьох бюстів, тому шанси розподілилися саме так, як я вам казав: один шанс «проти» і два — «за». Залишалися два бюсти, і було ясно, що він почне з того, який перебуває в Лондоні. Я попередив мешканців будинку, щоб уникнути другої трагедії, і ми досягли блискучих результатів. До цього часу я вже твердо знав, що ми полюємо за перлиною Борджіа. Ім’я вбитого зв’язало всі факти воєдино. Залишався всього один бюст — той, який перебував у Редінґу, — перлина могла бути лише там. Я придбав цей бюст у вашій присутності. І ось перлина.

Ми трохи помовчали.

— Авжеж, — озвався Лестрейд, — багато разів переконувався у ваших надзвичайних здібностях, містере Голмс, але з такою майстерністю мені ще зустрічатися не доводилося.

— Дякую! — вклонився Голмс. — Дуже дякую!