Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648-1714 рр.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Оскільки природа воїнів, що ведуть бої за своїм власним розсудом і підносяться внаслідок численних перемог, схильна до сваволі, то вона, лучачись із честолюбним бажанням наказувати, штовхнула деяких козаків, що жили нижче Дніпрових порогів, обрати собі за ватажка якогось Барабаша. В листах, написаних до Великого Князя і відправлених через їхніх послів, ці козаки звинувачують щойно обраного гетьмана Всього Війська Запорозького в багатьох кримінальних злочинах. Через цих послів вони також закликають перенести верховний військовий провід разом зі всією скарбницею до Москви і пропонують, аби воєводи для нас так само посилалися з Москви.

Ця достохвальна справа відбувалася так, що коли згадані посли в супроводі тридцяти козаків проходили через землі Полтавського полку, то Пушкар, полтавський полковник, утаємничений у справи заколоту і його спів учасник, мовби перейняв їх і додав іще сім своїх козаків, котрі, будучи захоплені чином бунтівників і перепроваджені до самих кордонів у Московії, згодом були відпущені. Посли виправдовувались тим, що Пушкар хотів їх затримати, але не зміг.

Знаючи це з постанови генеральної ради, що відбулася в Корсуні, (де й Пушкар присягав на вірність гетьманові), гетьман направив до Великого Князя послів з листами, в них просив, щоб не довіряли цим бунтівникам, бо Військо вже неоднораз засвідчувало свою вірність Великому Князеві, а крім того, щоб посли бунтівників були під вартою повернені до Війська Запорозького. Але справа розв’язалася на добре для нас і тому, що наші посли випередили бунтівників, а коли ті прийшли до Москви, то тримали в таємниці місце свого розташування. Дяк Алмашев, що його запитували наші посли в Москві, заперечував те, що вони вже прийшли, поки їх одночасне з нами і таємне перебування в місті не стало для наших за наявність. Але це аж ніяк не похитнуло впертої підступності московитів: посли, що ми їх відпровадили, не отримали відповіді, патріарх московський не удостоїв відповідати гетьманові на його листи. Навпаки, бунтівники одержали від Великого Князя нагороду, листи і явно незаконні привілеї для Війська Запорозького, щоб передати їх Барабашеві.

Тоді був у Путивлі придворний Микола Олександрович Сушин і побачив, що справа повертається на погане, що негідно ведуться переговори з вільним народом. Тому він затримав послів-бунтівників і пообіцяв передати нам, якщо Великий Князь дасть на те згоду.

Тим часом Пушкар, не повідомляючи гетьманові, майже щодня потай приймав московських послів і відсилав назад. На сім листів, посланих йому з вимогою з’явитися до гетьмана, надійшла відмова. Нарешті, коли до нього наблизились військові загони, що їх послав гетьман, котрі не мали жодних ворожих намірів, він несподівано напав, одних убив, других розігнав.

Майже тоді ж прибув надзвичайний посол Великого Князя Богдан Матвійович Хитрово, генерал артилерії і московський сенатор. Без погодження з гетьманом він надсилає письмові універсали до всіх полковників, щоб вони прибули в Переяслав на генеральну військову раду. Переговоривши з старшиною, він відсилає Григорія Ромодановського до Москви і сповіщає, що за велінням Великого Князя постане перед військовою Радою замість гетьмана.

Гетьман розцінив як поганий знак те, що права його посади і влада знехтувані разом зі свободами Війська Запорозького. Однак він поступився інтересам суспільного блага і прибув на Раду.

Там гетьманові звідомили, що Григорій Ромодановський, який стояв на чолі московського війська, протягом двох днів був неподалік Пушкаря і вів перетрактації про нашу поголовну видачу. Хоча в його владі було схопити заколотників, полонити і відіслати на вищезгадану Раду. Накопичуючи сили на дальший просув, він прочекав вісім днів, так і не домовившись із Пушкарем. А направленим до Пушкаря від усіх полковників і від Богдана (Хитрово) послам із проханням аби він відмовився від свого замислу, з’явився на раду, поклавшись на громадську довіру і подав звинувачення, відновив, що не може з’явитись інакше, ніж разом із своїми вошами. Зі свого боку, він послав кілька сотень, Богдан зустрів з великими почестями, щедро обдарував. На такій висоті вони й вернулись додому.

Тим часом Богдан разом зі своїм оточенням звелів гетьманові, аби той прямо пішов на Пушкаря і привів його до послуху, коли не переконанням, то силою, якщо тільки гетьман пообіцяє такі дві речі: по-перше, складе присягу на Святому Євангелії Великому Князеві; по-друге, протягом восьми днів спільно з кількома особами з військової старшини поїде до Москви на перетрактацію з Великим Князем.

Гетьман погодився і на першу і на другу умови. Після цього він розпустив Раду і звелів повернутися чотирьом полкам, направленим проти Пушкаря. Майже тоді ж були відпущені посли вищезгаданого Барабаша. Вони приєднуються до Пушкаря і показують підбурювальні листи та привілеї, що їх дістали від Великого Князя. (Вищезгаданий Барабаш був Божою милістю і розсудливістю гетьмана викликаний із Запоріжжя й після того, як він визнав свою провину і просив гетьмана його простити, був ласкаво і шляхетно вибачений та звільнений від покари.)

Богдан, що мав купку своїх збунтованих козаків, досі не виконав обіцянки, але змусив Пушкаря до присяги і пообіцяв йому прощення. З цієї причини запалена в нас пожежа, що її розпалювали московити, вирвалась назовні. В різних місцях бунтівники вбили невинних людей, а московити спостерігали за цим звіддалік. Серед них шляхетний Боглевський, свояк гетьмана, бездоганний і миролюбивий, був убитий у своєму будинку разом із дружиною та всіма домашніми. Коли про цей злочин сповістили Великому Князеві, то він відбувся мовчанкою.

Але Пушкар, не вдовольняючись скоєним, поєднав сили свого полку з силою бунтівних козаків, стягнутих зі всіх кінців його землі, і рушив прямо в бік Дніпра, щоб захопити гетьмана спільно з усією генеральною старшиною Війська Запорозького, що її він пообіцяв передати в руки московитів.

Звернувшись по допомогу до московитів, гетьман даремно чекав на відповідь і змушений був уже інакше розраховувати свої сили: тому він закликав на допомогу татар на чолі з їхнім ханом Карач-Беєм, приєднавши їх до козаків, котрих можна було зібрати, та найманого війська і рушив назустріч повсталим. Він відігнав їх од Полтави, бажаючи одного заспокоїти все без крові. З цієї причини гетьман неоднораз одправляв послів до Пушкаря, пропонував усім простити і обіцяв свою ласку.

Ймовірно, Пушкар і оточені з усіх боків зрозуміли: тепер вони змушені схилитися до миру і пообіцяли його. Але підступно ошукавши, Пушкар на саме свято Пресвятої Трійці, серед ночі, вважаючи, що наше військо, переможене сном і пияцтвом, можна буде легко розбити, напав на нас під’юджували його передусім московські зрадники і ті, що перебували в нашому війську, а їх у нас було задосить. Тому, ввійшовши в середину табора, він посів більшу частину ар’єргарду. Проте, тільки засутеніло, гетьман разом зі своїм найманим військом і татарами вчинив опір і розбив повсталих, знищивши цілковито спільно з їхнім проводирем. Тільки Барабашеві з небагатьма вдалося втекти. До загиблих у цій битві варто додати і тих, що їх убили повсталі в Лубнах та Гадячі, їх нараховують до п’ятдесяти тисяч чоловік, і це є плід злодіянь московитів.

Коли ж це так відбулося і можна було тепер сподіватися на мир у нашій Русії, раптом за три тижні щезлий Григорій Ромодановський разом із військом Великого Князя вступає в наші володіння. Про своє прибуття він повідомляє гетьманові, що прийшов допомогти козакам, аби умиротворити заворушення. На це той йому відповів, що вже все заспокоїлось, тому хай зі своїм військом він повертається назад, а Барабаша, що він знову повстав проти нас, закутого в кайдани видасть гетьманові. Ромодановський відповів, що відійти з військом або видати Барабаша гетьманові, без особливого на те наказу Великого Князя, він не може, зрештою, хай гетьман прибуде на розмову у вузькому колі.

Між тим Шереметєв), полководець Великого Князя, підійшов до Києва з іншого боку, військом числом на шість тисяч, що за ним потай ішла решта воїнів московитів, число їх доходило до п’ятнадцяти тисяч. Він по-дружньому запросив гетьмана, щоб той прибув на переговори, маючи на меті захопити його в полон, спільно з кимось із старшини. Коли ж гетьман відмовився від цієї зустрічі, Шеремет(єв) відкрито заявив, що загиблий Пушкар був кращий і найвірніший слуга Великого Князя, а гетьман є ворог московитам. Упевненість у тому, що Шеремет(єв) намагається чинити всіляку шкоду гетьманові й усьому Війську Запорозькому, підтвердило й повідомлення кількох московитів, що шукали у нас притулку.

Те ж саме підтвердили два перебіжчики з війська Ромодановського, втаємничені в підступну змову. Зі свого боку виявив достатнє старання й Ромодановський: кількох сотників, відданих нам, він засудив до шибениці, а двічі повсталому Барабашеві надав титул гетьмана Війська Запорозького разом із клейнодами від Великого Князя; Прилуцького полковника, відданого нам, він позбавив цього звання і призначив іншого, розіслав у різні місця письмові універсали Барабаша, що закликали до нового повстання. Нарешті, він зробив відверто ворожий крок спустошив місцевості, що прилягають до нашого міста Веприна, і полонив багатьох місцевих жителів.

Так розкрилася хитрість і підступність тих, що без жодної нашої вини готували для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї, рабське ярмо. На те, щоб його знищити, ми й доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законну оборону і змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я своєї свободи. Тому на нас немає вини і не ми є за причину цієї війни, що її тепер розпалили. Ми хотіли бути вірні Великому Князеві, але нас змусили стати до зброї⁷.

Статьи, на чем Дорошенко поддался Турскому Салтану, привезены из Царгорода.

1. Готови есмы воевати со всякимъ неприятелемь повелительства твоего; а во утверждения сих договоров посланъ быль Посолъ Осман Чаузыс в лето от Рождества Христова 1668, в 10 ден Августа.

2. По договору и уставленію, бывшем во время Богдана Хмельницкого гетмана, того ж хощет и Петр Дорошенко Гетман, купно с послами посланными к Солтанову Величеству, сиречь да утвердить сицевая примирения и уставлення впред реченная, ибо и он сам всегда есть готов сопротив стати всякому непріятелю Салтанова Величества, егда будеть нужда и потреба.

3. Над то просим, да рати, которыя повинуютца Салтанову Повели-тельству, сиречь, Крымская, Черкеския, Нагайскія, також и Бучацкия, иныя сицевыя, которыя ймуть приходити в помощь нашу и пособство, да будут под властію и правительством нашего Гетмана, а потом и его наследников, для того, дабы тые рати слушали Гетмана, и купно с войском Казацким, когда будеть потреба, возмогут находити и нападати на непріятельская места, или от нас хранимая.

4. Во утвержденія же сих объемлю аз, Гетман, и все войско Казацкое, военное знамя, яко булаву и знамя, еже от Турков иминуетца туй.

5. Егда же изволит сицевыми знамены нас почтити и помиловати, Салтан Оттомайскій, не хощем, да того ради вознися, яко подданія быта и весьма порабощенныя, ниже данниками и коим либо податем повинни, но от всех податей свободни и от тяжких бремен жестоты чужди быти желаем; к тому желаем, дабы Гетмана не переменяти, его же войско Запорожское себе изберет, и в его место иного не поставляти, но точнію да знамена оная воинская будут токмо знаменованія и свидетельства правого приятельства и согласія войск Казацких с крепостію Оттоманскою и с Татары, и да будут пред нашим Гетманом во всякой войне будущей противъ недругом Казацким или Салтановым, или против Татарских готови.

6. Когда рати Салтановы или Татарское войско придут на помочь казаком и входят для пособия их в отечество и в страны их и в места ко отвращению силы неприятелскыя, не хощеш, чтоб они будовали свои храмы молитвеныя, имянуемыя мечеты, ниже иная кая зданія, яже вредять вере Христіянской; над то, идеже обретаютца церкви Рускія, да не возмогут их разоряти и грабити, чтобы своеи построите мосхеи; к сему когда будут Казаки почтены знаменами Салтановыми, тая ж самая знамена да чтут и Турки, а в честь же за любов тех знамен да не возмогут чуждых именія грабите и градов палити, и ни единаго мужеска или женска полу из Казацкаго рода плените, и в царствующій град Константинопольскій отводите, а дерзнувый то сотворити, весьма убіен быти имать, иземшій той род, которой будеть противен род войску Казацкому.

7. Войска приходящія из Волох и Мултьян в наше пособіе, да не возмогут тщеты творити всем тем местом, монастырем, церквам, которые суть под властію Гетманскою; священницы же, живуцце в нашей земли, да будут в мире и без всякаго страха, и без боязни, и ужаса да пребудут; подобне вси, иже хиротонію пріемлють от Святейшаго Патріарха Цареградскаго, а живут в Кіеве и в Гадиче, чтоб их свой Митрополит правил и редил.

8. Дабы Гетман наш всегда был утвержден в своем достоинстве даже до последнего дня живота своего, тако чтобы его никтоже возмог из власти Салтановы пременяти и из седалища его низ вергати; казаки паки с нами несогласующіи, аще начнут творити соборища и станут против нам творити коварство и сети прелестей, да не возмогут иного себе творити Гетмана, того ради, яко мы зело доволни есмы и усердіе имамы к господствованію сего Гетмана, и согласны есмы единодушно ити на противники наша, даже до последнего отмщенія.

9. А занеже Рускій народ ныне розделися в различныя страны людей, а держат єдину и ту же де веру со Греки, не токмо в сих странах, но и в иных пределах и по границах, сиреч изъ единыя страны Премышля, Саомбора и от града Кіева, и далее, даже на двенадесят миль из другія страны от реки Вислы, и из иные третіе страны, сиръчь от Мемна, и из четвертыя страны, от Севска и Путивля, вси суть Казаки, надеемся, что и сіи в мале времени сіе установленіе пріемлють и с нами согласны будуть, что сотворити с великим прилежаніем за помощію Божіею Гетман наш потщится, да и тіи свободятца от держащих их порабощеніи и под игом беднейшіи, которых егда к нашей привратим власти, величайшая сотворим прилежанія, да и тіи никоего же творят коварства и пагубы против Салтана и Татарскому Хану, обаче, хотя нам толь многія народы не повинуютца, но или Поляком и Москве подданствуют, суть же от своих Царей увещеніи, или паче пенязми понуждены, да творять тщету людем повелительства Турского, или да противляютца Ордам Татарскаго Хана, обещаемся с ними ничего же деяти и всячески от содружества их уклонятися, и дружества с ними хранитися, и яко на противники Салтана Оттоманскаго единодушно ратувати, купно с Гетманом, да отмстим ради Салтана Оттоманскаго, яко противником, избегом, наступающе на них сильно.

10. Желаем к тому, да не будут нашествія и грабленія окрест нам подданных мест и пределов, Турского салтана повелителству подданых, тако на местах сущих близ реки, именуемыя Деркус, якоже сущих близ Буга или на местах оных, яже суть близ Сочавы.

11. А занеже народ Рускій не весть иного языка кроме природного, прилежно молит наш начальник и господин, да егда к нам возвратитцы послы от Салтанова величества, грамоты писаны будут Гетману и ко всему войску Казацкому или поруску или погреческу; послы паки, иже будут приходиты в нашы страны, да всячески глаголют руским діалектом.