Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648-1714 рр.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Як не з доброї волі, але з примусу, притиснене різними скрутами військо Запорозьке приступило до своєї оборони, так тепер, коли Й. Кор. Мил. П. Н. М., пробачивши своїм батьківським серцем все що сталості в тім замішанні, закликає нас до єдності, — вони не зневажаючи ласку Й. Кор. М. і покірно приймають цю поблажливість (клеменцію) добротливого пана, приступаючи до цієї комісії, а також до спільної наради щодо згоди, щирості і обопільної любові. Бога сил небесних беруть за свідка в тім, що все що постановляється, буде дотримуватися щиро і правдиво на вічні часи.

Вічний мир, який ніколи не буде розірваний постановили ми таким чином:

1. Релігія Грецька старинна, така з якою стародавня Русь приступила до Корони Польської, аби лишалася при своїх прерогативах і вільним вживанню свого богослуження, по всіх містах, містечках і селах, в Короні Польській і Великому Князівстві Литовському, так далеко як сягає мова народу Руського. Також на сеймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публічних процесіях у відвідуванню хворих зі святими мощами, в хованню померлих і взагалі у всім так як вільно і прилюдно виконує своє богослуження обряд римський.

Тій же грецькій релігії дається право вільного заснування церков, чернечих орденів і монастирів, а також відновлення і поправляння старих.

Церкви і маєтності здавна надані на церкви старинної грецької віри мають зіставатися за греками православними старинними. Після того як зложено буде присягу вірності, протягом півроку всі такі церкви мають бути подані (в реєстрах) від полковників та іншої старшини війська Запорозького тим комісарам, що будуть визначені з обох сторін.

А унія, що викликала досі замішання в Речі Посполитій, касується в Короні і Великому Князівстві Литовському, а хто хоче нехай вертає до римського, а хто хоче до грецького не уніатського богослужіння. Натомість тій вірі, яка є проти грецької православної і яка множить суперечки між римським і старогрецьким народом, жоден з духовних і світських сенаторського і шляхетського стану церков, монастирів фундувати, і добра надавати не повинен ні в маєтках духовних, ні в Й. Кор. Мил., ні у власних ніяким чином так як каже нинішня комісія на вічні часи. Натомість римську віру дозволяється вільно виконувати у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводстві.

Натомість світські панове римської релігії — дідичі й урядники Й. Кор. М. не матимуть жодної юрисдикції над духовними, світськими і ченцями грецької релігії — тільки їх законний пастир.

А що в спільній вітчизні мають обрядам належати і спільні прерогативи і оздоби, тому Отець Митрополит Київський теперішній і його наступники з чотирма владиками: луцьким, львівським, черемиським, холмським і п’ятим з Великого Литовського Князівства Мстиславським будуть засідати в Сенаті в своїм порядку з тими ж правами і правом голоса як ясновельможні духовні римського обряду. Однак, місце їх Вельможності Отцю Митрополитові назначається після їх вельможності князя архієпископа львівського, а владикам після єпископів своїх повітів.

В Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводстві сенаторські сани (дігнітарства) будуть надаватися тільки шляхтичам грецького обряду, здатним до тих урядів, що походять і мають маєтки в тих воєводствах. Але тим часом, з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воєводств має бути гетьман Військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників. Це буде належати до гетьмана і застерігається на цей раз тільки доки він не прийде до посідання Київського воєводства. (У другому варіанті цей абцаз був записаний інакше: В Київськім воєводстві сенаторські дігнітарства будуть надаватися тільки шляхтичам грецького обряду, здатним до тих урядів. Натомість в воєводствах Брацлавському і Чернігівському ті сенаторські сани будуть надаватися по черзі: після сенатора грецького обряду має прийти черга сенатора римського обряду. Однак у всіх трьох воєводствах уряди мають роздаватися особам, що походять з тих воєводств і мають у них маєтність).

Також по містах Коронних і Великого Князівства Литовського, як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вольностей і свобід, і грецька релігія не має бути нікому перешкодою до магістрату.

В Києві Й. Кор. Мил. і Стани Коронні дозволяють засновати Академію, котра має користуватися такими прерогативами і вольностями, як Академія Краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвінської, лютеранської. А щоб студентам і учням не було жодної нагоди до чвар, всякі інші школи, які були в Києві, Й. Кор. Мил. накаже перенести де інде.

Другу таку ж Академію Й. Кор. Мил. і Стани Коронні і Великого Князівства Литовського дозволяють заснувати там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вольностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвінської і лютеранської. А де та академія буде заснована, там інші школи вже не мають засновуватися на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні скільки їх буде потрібно, можна буде без перешкод закладати і вільно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії але не ображаючи маєстату короля і без пасквілів на Короля Й. Мил.

2. А що вельм. гетьман з військом Запорозьким, від Речі Посполитої відірваним, з любові до Й. Кор. Мил., Пана свого милостивого і власної вітчизни, повертаються (до них) вирікаючися, сторонніх протекцій, то Й. Кор. Мил. і всі Стани Коронні і Великого Князівства Литовського вічною амністією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив Господь Бог полишаючи то Його святому маєстатові, як пожертву за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без винятку як у Війську Запорозькому так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким-небудь чином були і лишаються при гетьмані попереднім і теперішнім. Ні королівський маєстат, ні Сенат, ні вся Річ Посполита, ані хто з приватних людей не будуть підносити ніяких претензій супроти них взагалі або кожного з осібна, від найвищих до найменших. Навпаки пробачивши собі обопільне християнським серцем, щиро, свідчачися страшним Богом, всякі неприємності і все що діялося під час війн, вони ні явно ні потай не замишлятимуть ніякої помсти і ніяких чинів. Не дадуть себе звести ніякими звільненнями з присяги для будь-яких тайних замислів.

Крім цього всякі кадуки (конфіскації) випрошені ким небудь під тими що пробувають в Війську Запорозькому і під шляхтою що приставала до гетьмана і Війська Запорозького і до шведів і роздані від початку війни, тепер всі без винятку касуються і будуть скасовані за законом, так щоб вони не шкодили ні гонорові ні власності чиїй-небудь. І де б постанови про конфіскацію не знаходилися, вони вважаються за скасовані і з книг судових еліміновані, і їх власникам надається право володіння, проти чого не можна посилатися на жодні кадуки під карою інфамії.

А що і зміст і саме ім’я амністії повинні бути святі, і речі і люди всякої кондиції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною, то застерігається, що хто б важився рвати те святе об’єднання, смів публично, чи в приватнім зібранню закидати комусь зраду, такий має підпадати карам за нарушення договору, і в усяких оказіях де б ішло про охорону від обмови, з обох сторін має чинитися негайно слідство.

Вся Річ Посполита народу Польського і Великого Князівства Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах своїх згідно з законами в радах, судах і вільній елекції панів своїх королів польських, литовських і руських. Коли під тягарем війни з заграничними державами щось постановлено було на зменшення границь і вольностей тих народів, це має вважатися за недійсне і пусте, і вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Речі Посполитої, не роблячи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав християнську релігію римську чи грецьку, всі лишаються в спокою, при своїх вольностях. Хіба якісь вироки або декрети були винесені перед війною і за час війни цілком законно при наявності сторін чи в їх відсутності.

3. Кількість Війська Запарозького буде встановлена на шістдесят тисяч (в іншому варіанті: тридцять тисяч), або як вельможний гетьман Запорозький подасть в реєстрі.

Натомість найманого війська буде десять тисяч, яке так як і Запорозьке має бути під владою того ж гетьмана, і з ухвалених на Сеймі податків з Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, а також з інших від Речі Посполитої буде платитися тому війську.

Стояти Військо Запорозьке має в тих воєводствах і маєтках де воно було перед війною. Всякі вольності надані війську привілеями найясніших королів польських потверджуються: козаки лишаються при стародавних вольностях і звичаях своїх, які не тільки в нічому не обмежуються але навпаки підтверджуються всякою повагою. Ніякий державець маєтків Й. Кор. Мил., ні староста, ні пан дідичний ні довічний, ані їх підстарости, урядники і всякі інші слуги не будуть стягати ніяких податків з козацьких хуторів, сіл, містечок, домів, ні під яким претекстом. Вони мають бути вільні від яких небудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні і Великому Князівстві Литовському. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, державців, панів і їх намісників тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напої, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають діставатись при козаках вільно, згідно з їх звичаями.

Натомість окремо, кого гетьман Війська Руського подасть Й. Кор. Мил. як гідних клейноту шляхетського для ще більшого заохочення до служби Й Кор. Мил., тим усім без перешкод, буде дана нобілітація, з наданням всяких шляхетських вольностей. Але так треба міркувати, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто.

Жодних військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Брацлавське, Чернігівське. Тільки наймане за гроші військо, що перебуватиме під владою гетьмана Військ Руських, вибиратиме хліб з королівських і духовних маетностей вищезгаданих воєводств, за наказом того ж гетьмана руського. А коли б була війна при границях руських і треба було послати туди коронне військо в поміч, в такім разі це помічне військо має бути під верховенством гетьмана військ руських.

4. Для підтвердження і більшої певності цього договору Гетьман Військ Руських до кінця свого життя має бути Гетьманом Військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Брацлавського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана, тобто стани воєводства Київського, Брацлавського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть гетьманство не віддаляючи від того уряду рідних братів вельможного Гетьмана Руського.

Монетний двір для биття всіляких грошей має бути закладений в Києві, або де буде признано зручнішим. Гроші будуть однієї якості і металу, і з королівською особою.

Спільна рада і спільні сили всіх тих народів против кожного неприятеля. Мають всі три старатися спільно всякими способами, аби Річ Посполита мала вільну навігацію на Чорному морі.

Коли ж би цар московський не схотів вернути провінцій Речі Посполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, Великого Князівства Литовського і Військо Руське Запорозьке під командуванням свого гетьмана, і воювати.

Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до Війська Запорозького і тепер вертаються до батьківщини, мають їм бути повернені і служби їх в війську коронному і Великого Князівства Литовського мають бути компенсовані і оплачені.

5. А вже від того часу Гетьмани з Військом Запорозьким теперішні і наступні відступивши від усяких сторонніх протекторів, більше до них приставати не мають. Навпаки мають бути у вірності, підданстві і послушенстві у найяснішого маєстату Королівства Польського і наступників його і всієї Речі Посполитої будуть перебувати вічно.

Але так щоб це не нарушало братерства зав’язаного з Й. Мил. ханом кримським, а якщо буде така можливість то і з царем московським.

Жодних сторонніх посольств гетьман приймати не буде, і якщо такі трапляться має їх відсилати до Короля Й. Мил.