Дженні Герхард: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він підвівся, розчинив двері і побачив Дженні. Вона запропонувала матері віднести білизну, не ждучи понеділка, щоб здивувати сенатора швидкою роботою.

— Заходьте, — сказав Брендер і, як і першого разу, люб’язно пропустив її вперед.

Дженні увійшла, чекаючи похвали за те, що вони так швидко впоралися, але сенатор навіть не помітив цього.

— Ну, мила панночко, — сказав він, — як ви поживаєте?

— Дуже добре, — відповіла Дженні. — Ми з мамою вирішили не чекати понеділка, а принести вам білизну сьогодні.

— О, це зовсім однаково, — недбало кинув Брендер. — Покладіть он там, на стільці.

Дженні, не подумавши про те, що їй ще не заплатили, зібралася йти, але сенатор затримав її.

— Як поживає ваша матуся? — привітно запитав він.

— Добре, — просто відповіла Дженні.

— А ваша сестричка? Їй краще?

— Лікар каже, що краще, — відповіла Дженні.

— Сядьте, — сказав сенатор. — Я хочу поговорити з вами.

Дівчина сіла на стілець, який стояв поруч. Злегка відкашлявшись, сенатор вів далі:

— А на що хвора ваша сестра?

— У неї кір, — пояснила Дженні. — Один час ми навіть думали, що вона не виживе.

Слухаючи дівчину, сенатор пильно придивлявся до її обличчя, і воно здавалось йому надзвичайно зворушливим. Вона так бідно одягнена і так захоплюється його високим становищем. Він на мить відчув сором за багатство й розкіш, у яких він жив. Що й говорити, доля високо піднесла його.

— Я радий, що їй краще, — м’яко сказав він. — А скільки років вашому батькові?

— П’ятдесят сім.

— Він одужує?

— Так, сер. Він вже встає з ліжка, тільки поки що не виходить з дому.

— Здається, ваша матуся говорила, що він за фахом склодув?

— Так, сер.

Брендер добре знав, що місцева скляна промисловість переживає кризу. Це було одним з наслідків останньої політичної кампанії. Мабуть, становище Герхардтів справді дуже важке.

— Ваші молодші брати й сестри всі ходять до школи?

— Т-так, сер, — із запинкою відповіла Дженні. Їй соромно було признатись, що один з братів покинув навчання, бо в нього остаточно розлізлися черевики. І її мучило, що довелося збрехати.

Сенатор на хвилину замислився, потім, збагнувши, що в нього немає більше причини затримувати дівчину, встав і підійшов до неї. Вийнявши з кишені кілька кредиток, він подав одну Дженні.

— Ось, візьміть, — сказав він. — Передайте вашій матусі, щоб вона витратила це на власний розсуд.

Збентежена Дженні взяла гроші; їй не спало на думку подивитися, скільки їй дали. Вона губилася в товаристві такої надзвичайної людини, у її чудовому приміщенні, і погано розуміла, що робить.

— Спасибі, — сказала вона. — Ви призначите нам, у який день приходити по білизну?

— Так, так, — відповів він. — Приходьте по понеділках. В понеділок увечері.