Дядько Шкіпер: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Маат, який кермував жердкою клівера спинився на хвилину.

Я стояв під фок маштою якраз на дорозі жердки, задивлений на велитеньську хвилю, що саме надбігала. Маат, замість пождати аж грива добіжить до заду та вдарить на руль, який у найблищий мент мав повернути судно на ліво, пустив клівер, і жердка неслася на мене з заду з непогамованою скорістю. Ще хвилина і мене з поторощеними ребрами змете в море.

«А гой, щур, долів!» ревнув бас і я не оглядаючися упав на поклад. Страшний клівер мигнув мені над головою.

«Руль здовж!»

«Форбуліни пускай!»

«Клівер держи!»

«Вітрила гаффель, а гой!»

«Гаффельгасти на покладі»

Судно зробило поворот і пішло скісно проти вітру.

«Спасибі, вам, дядьку шкіпер!» промовив я при першій нагоді. «Ви врятували мені життя».

«Ти що з маатом?»

«Не знаю. Чи не Горпина?»

«Еге синашу. Бережись!»

Пориви вихру не втихали. Дощем било в обличчя і сліпило очи.

Судно вже пять годин боролося з бурею, а бас дядька шкіпера не захрип ще ні трішки.

Звинено майжевсі вітрила. Остали тільки передний і великий марс*, зібраний фок, штурм клівер* і зібраний великий ґаффель.

Раптом один дикий порив оркану[3] зломив буґшпріт із штурмклівером, зломив марс'штенгу. Рейки марсбрам і фок зломані впали на контрбраси штаєрборту. Велика рейка не видержала і зломилася із страшним тріском, ще покрив навіть на хвилину рев вітру. Всі линви помоталися і висіли на маштах густою сіткою, яка при страшнім гойданні судна грозила змести всіх у море.

«Форґаф, а гой!»

«Ґросмарс, а гой!»

«Всі за линви!»

Всі руки простяглися по линви. Дощ бив у лице наче бичами. Морська піна заливала поклад. Живі хвилі змітали все, що не було прибите або привязане. Мої руки кровавили, очи пекли від соли морської води, крижі нестерпно боліли. Хотілося пустити линви і опинитися там за бортом у Чорному Морю, серед дикого, розгойданого гробу. Але інстинкт заховання життя за кождим разом, коли темно-зелений вал тягнув мене в пропасть, стискав корчево мої руки, я не чув страшного болю й останками сил тримався линви. Хто зна, чи ми були би розіпняли ратункові вітрила, коли б не дядько шкіпер. Він защемив кормове колесо, збіг із містка і вхопив вітрильну линву. Його сила і чотирьох нас підняла полотно проти бурі і повернула судно.

«А гой! зі мною!»

Дужа рука дядька шкіпера вхопила мене за плече і як дитину затягнула до компасної будки, де було затишно, не били хвилі і не віяв оркан.

«Курс проти вітру!» гукнув дядько шкіпер і вибіг на місток. Тепер міг я відпочати, стоячи коло Панька. Ціле наше завдання полягало в тім, щоби держати ніс корабля до вітру. Раптом Панько гукнув:

«Руль на борт!»

На скунері діялося щось несамовитого: поломані рейки гойдалися на всі боки. Живі хвилі одна за другою заливали поміст. Панько, що слідив за кождим рухом шкіпера поясняв мені радо:

«Сейчас повернемо. Досі пробивалися ми стаґенами проти вітру. Тепер коли рейки поламалися, підемо з вітром».

Маат з довгою линвою на плечах почав перебиратися на конець корабля. Скунер біг тепер із вітром наче кінь по степу. Він вискакував на кожду хвилю під напором вітру і опускався наче в пропасть, страшно качався, і я думав, що це вже конець усьому.

Маат привязує один конець линви до перстеня на заді і спускає линву, на яких сто метрів довгу в воду. Через це судно стає відпорнішим.

«Руль два штріхи бакборт!» донісся до нас голос дядька шкіпера.

[3] оркан – ураган.